- Я в цьому не сумніваюся, - спохмурніла місіс Візлі. - Вас так і не обрали старостами гуртожитку.
- А навіщо це нам? - скривився Джордж. - Щоб ніякої радості в житті не лишилося?
Джіні захихотіла.
- Який ти приклад подаєш своїй сестрі! - обурилася місіс Візлі.
- Матусю, Джіні може брати приклад ще й з інших братів, - пихато мовив Персі. - Я піду переодягнуся до вечері...
Він вийшов. Джордж тяжко зітхнув.
- Ми хотіли замурувати його в піраміді, - прошепотів він Гаррі. - Але мама це помітила.
*
Вечеря вдалася на славу. Шинкар Том зсунув докупи три столи, і всі семеро Візлів, Гаррі й Герміона з задоволенням ум'яли обід з п'яти смачнющих страв.
- Тату, а як ми завтра доберемося до Кінґс-Кросу? - запитав Фред, коли вони наминали розкішний шоколадний пудинг.
- Міністерство дасть нам пару машин, - відповів містер Візлі.
Усі погляди втупилися в нього.
- Чого б це? - здивувався Персі.
- Завдяки тобі, Персі, - серйозним тоном промовив Джордж. - До речі, на капоті навіть будуть прапорці з написом «ВЦ»...
- ...тобто «Велике Цабе», - розшифрував Фред.
Усі, крім Персі й місіс Візлі, пирснули сміхом просто на пудинг.
- Тату, а й справді, чому міністерство надає нам машини? - поважно перепитав Персі.
- Ну-у, бачиш, власної машини ми вже не маємо, - відповів містер Візлі. - А я працюю в міністерстві, тож вони роблять мені певну послугу...
Він це сказав доволі недбало, але Гаррі помітив, що вуха містера Візлі почервоніли, точнісінько, як у Рона, коли той ніяковів.
- От і чудово, - жваво додала місіс Візлі. - Чи ви уявляєте, скільки в нас речей? Гарний вигляд ви мали б у маґлівському метро... Сподіваюся, ви вже все спакували?
- Рон ще не поскладав свої нові покупки, - зітхнув Персі. - Він їх кинув на моє ліжко.
- Роне, поскладай усе зараз, бо зранку буде ніколи, - розпорядилася місіс Візлі.
Рон похмуро зиркнув на Персі.
Після ситної вечері усіх хилило на сон, тож вони почали розходитися по своїх кімнатах - перевірити, чи все готове на завтра. Кімната Рона й Персі сусідувала з Гарріною. Спакувавши свою валізу, він почув за стіною сердиті голоси і пішов глянути, що там таке.
Двері до кімнати номер дванадцять були відчинені.
- Він був тут, на столику біля ліжка, я його зняв, щоб начистити! - репетував Персі.
- Я його не чіпав, ясно? - верещав у відповідь Рон.
- Що сталося? - запитав Гаррі.
Персі обернувся.
- Зник мій значок старости, - пояснив він.
- І Скеберсів тонізуючий засіб десь подівся, - поскаржився Рон, копирсаючись у валізі. - Може, я залишив його в шинку...
- Ти нікуди не підеш, поки не знайдеш мій значок! - заревів Персі.
- Роне, я пошукаю той засіб, я вже спакувався, - сказав Гаррі і спустився донизу.
Прямуючи коридором до тьмяного шинку, він почув ще два сердиті голоси, які долинали з вітальні, де вони вечеряли. Це ж містер і місіс Візлі! Гаррі завагався: не гарно, якщо вони зрозуміють, що він чув їхню сварку. Та раптом він почув своє ім'я і наблизився до дверей.
- ...безглуздо від нього приховувати! - палко доводив містер Візлі. - Гаррі повинен знати правду. Я намагався переконати Фаджа, але він і далі ставиться до Гаррі, як до дитини. А йому ж уже тринадцять років!..
- Артуре, правда його налякає! - пронизливо закричала місіс Візлі. - Ти хочеш, щоб Гаррі вертався до школи з таким тягарем? Повір, він щасливий, що не знає!
- Зрозумій, я не хочу його залякувати, я просто хочу, щоб він був пильний! - заперечив містер Візлі. - Ти ж знаєш Гаррі й Рона - вони постійно десь блукають! Вони вже двічі опинялися в Забороненому лісі! Але цього року Гаррі не може так поводитися! Подумай, що з ним могло статися тієї ночі, коли він утік! Якби його не підібрав «Лицарський автобус» - я певен - міністерство не знайшло б його живим!
- Але ж він живий - здоровий, тож навіщо...
- Молі, кажуть, що Сіріус Блек божевільний. Може, й так, але ж вистачило йому глузду втекти з Азкабану, хоч досі це ще нікому не вдавалося. Минуло три тижні, а про нього ні слуху ні духу! І що б там Фадж не базікав у «Щоденному віщуні», нам, мабуть, було б легше винайти чарівну паличку-самозаклиналочку, ніж упіймати того мерзотника. Ми твердо знаємо лише те, за ким він полює...
- Але ж у Гоґвортсі Гаррі буде в цілковитій безпеці.
- Ми вважали, що й Азкабан цілком надійний. Але якщо Блек зумів вирватися з Азкабану, то проникнути в Гоґвортс йому...
- Але ж ніхто на сто відсотків не впевнений, що Блек полює саме на Гаррі...
Почувся глухий стукіт. Напевно, то містер Візлі гупнув кулаком по столі.
- Молі, та скільки тобі казати? У пресі про це не повідомляють, бо Фадж не хоче зайвого шуму, але він прибув до Азкабану тієї ж ночі, коли Блек утік. І вартові попередили Фаджа, що Блек останнім часом постійно бурмотів крізь сон одне й те саме: «Він у Гоґвортсі... Він у Гоґвортсі». Моллі, Блек психічно хворий, і він хоче вбити Гаррі. Мабуть, він гадає, що з Гарріною смертю до Відомо-Кого знов повернеться сила. Тієї ночі, коли Гаррі зупинив Відомо-Кого, Блек утратив усе. А за дванадцять азкабанських років він міг добряче обміркувати свій план...