Гаррі зійшов за ними. Його випередив протяжний задоволений голос.
- Що, Поттер, ти зомлів? Лонґботом не бреше? Ти й справді торохнувся?
Мелфой відштовхнув ліктем Герміону і, ставши на східцях, перегородив Гаррі шлях до замку. Він самовдоволено шкірився, а його бляклі очі лиховісно поблискували.
- Відвали, Мелфою, - процідив крізь зуби Рон.
- А ти, Візлі? Ти теж зомлів? - голосно запитав Мелфой. - Дружбан дементор налякав і тебе?
- Щось трапилося? - почувся спокійний голос. То з сусіднього диліжанса зійшов професор Люпин.
Мелфой зневажливо глянув на його латану мантію та пошарпаний портфель і з ледь прихованим сарказмом сказав:
- Та ні... е-е... пане професоре, - а тоді гигикнув до Креба з Ґойлом і рушив з ними сходами до замку.
Герміона підштовхнула Рона в спину, і вони разом з усіма піднялися сходами і ввійшли через величезні дубові двері до вестибюлю, освітленого смолоскипами. Нагору вели розкішні мармурові сходи.
Праворуч були відчинені двері у Велику залу. Гаррі разом з юрбою попрямував туди, і ледве встиг кинути погляд на зачаровану стелю (сьогодні вона була чорна й захмарена), як почув голос:
- Поттере! Ґрейнджер! Ви мені потрібні!
Гаррі й Герміона здивовано озирнулися. Їх кликала професорка Макґонеґел, викладач трансфігурації і вихователька ґрифіндорського гуртожитку. Вона, як завжди, виглядала вельми суворою. Її волосся було зібране в тугий вузол, а очі гостро зиркали з-під квадратних окулярів. Сповнений лихих передчуттів, Гаррі почав проштовхуватися до неї. Уже сама присутність професорки Макґонеґел чомусь викликала в нього почуття провини.
- Чому ви такі стурбовані? - я просто хочу поговорити з вами в кабінеті, - сказала вона. - А ти, Візлі, йди до зали.
Рон дивився, як професорка Макґонеґел вивела Гаррі й Герміону з галасливої юрби; перетнувши вестибюль, вони піднялися по мармурових сходах і пішли вздовж коридору. У своєму кабінеті - невеличкій кімнаті, де затишно палахкотів у каміні вогонь, професорка Макґонеґел запросила їх сідати, а сама вмостилася за письмовим столом.
- Професор Люпин прислав сову, що тобі, Гаррі, стало в поїзді погано, - несподівано почала вона.
Не встиг Гаррі відповісти, як у двері легенько постукали, й до кабінету вбігла завідувачка шкільної лікарні мадам Помфрі.
Гаррі почервонів. Навіщо весь цей галас - йому й так було соромно, що він тоді знепритомнів.
- Я здоровий, - обурився він. - Мені нічого не бракує...
- Ох, це знову ти? - мадам Помфрі не звернула уваги на його слова і нахилилася, щоб краще його оглянути. - Знову пхав носа куди не просять?
- То був дементор, Поппі, - пояснила Макґонеґел.
Вони обмінялися похмурими поглядами.
- Запросити до школи дементорів, - мадам Помфрі несхвально поцокала язиком і, відгорнувши волосся, помацала Гарріне чоло. - Тут ще не один зомліє... Ну так, він увесь мокрий. Це все страшні речі, які жахливо впливають на делікатні натури...
- Ніякий я не делікатний! - обурився Гаррі.
- Звичайно, ні, - неуважно погодилася мадам Помфрі, міряючи йому пульс.
- Що ви йому радите? - рішуче запитала професорка Макґонеґел. - Постільний режим? Може, варто залишити його на ніч у лікарні?
- Я здоровий! - аж підскочив Гаррі. Його пересмикнуло від однієї думки про те, що сказав би на це Драко Мелфой.
- Ну, передовсім, йому треба трохи шоколаду, - сказала мадам Помфрі.
- Я вже їв шоколад, - пояснив Гаррі. - Мені дав професор Люпин. Він роздав усім по шматочку.
- Справді? - зраділа мадам Помфрі. - Нарешті ми маємо вчителя із захисту від темних мистецтв, який знає, що йому робити.
- Ти певний, Поттере, що в тебе все гаразд? - різко запитала професорка Макґонеґел.
- Так, - відповів Гаррі.
- Дуже добре. А тепер прошу зачекати в коридорі. Я швиденько обговорю з міс Ґрейнджер розклад її уроків, а тоді разом підемо на бенкет.
Гаррі вийшов у коридор разом з мадам Помфрі, яка, бурмочучи щось під ніс, покрокувала до шкільної лікарні. Незабаром з'явилася сяюча Герміона в супроводі професорки Макґонеґел, і вони всі втрьох пішли до Великої зали.
Там вирувало ціле море чорних гостроверхих капелюхів. Тисячі свічок висіли в повітрі, і їхнє світло відбивалося на лицях учнів за довгими столами. Професор Флитвік, крихітний чарівничок з кучмою сивого волосся, якраз виносив із зали старого капелюха і триногий ослінчик.
- Ох, - тихенько мовила Герміона, - ми пропустили Сортування!