Мелфой, Креб і Ґойл Геґріда не слухали. Вони про щось тихцем перемовлялися.
«Мабуть, готуються зірвати урок», - подумав Гаррі.
- Завжди чекайте, щоб перший рух зробив гіпогриф, - вів далі Геґрід. - Це є чемно, розумієте? Підійдіть до нього, вклоніться, і - чекайте. Якщо він си вклонив у відповідь, можете його погладити. Коли ж ні - хутко від нього тікайте, бо ті пазурі гострі, як сталь. Ну, файно... хто піде перший?
У відповідь учні відступили ще на крок. Навіть Гаррі, Рон і Герміона не поспішали знайомитись. Гіпогрифи люто смикали головами і змахували могутніми крильми. Їм, вочевидь, не подобалося сидіти на прив'язі.
- Що, ніхто не хоче? - жалібно перепитав Геґрід.
- Я хочу, - сказав Гаррі.
Ззаду хтось перелякано охнув.
- Ой, ні, Гаррі! Згадай чаїнки! - прошепотіли Парваті й Лаванда.
Але Гаррі мовби й не чув. Він переліз через загороду на пасовисько.
- Молодець, Гаррі! - заревів Геґрід. - Гадаю, ти си впораєш з Бакбиком.
Він відв'язав сірого гіпогрифа і зняв з нього нашийника. Учні затамували подих. Мелфой зловісно примружився.
- Тепер не квапся, Гаррі, - спокійно мовив Геґрід. - Дивися йому в очі, але не кліпай - гіпогрифи не довіряють тим, хто забагато кліпає...
Гарріні очі відразу засльозилися, але він не кліпав. Бакбик повернув свою велику гостродзьобу голову і втупився в Гаррі лютим оранжевим оком.
- Файно, - похвалив Геґрід. - Файно, Гаррі... а тепер уклонися...
Гаррі не горів бажанням наставляти Бакбикові свою потилицю, проте швиденько вклонився.
Гіпогриф і далі пихато на нього поглядав. Він не ворушився.
- Йой! - стривожився Геґрід. - Гаррі... відходь, але помалу..
Але тут, на превеликий подив Гаррі, гіпогриф раптом зігнув лускаті передні лапи і, поза всякими сумнівами, теж уклонився.
- Дуже файно, Гаррі! - несамовито вигукнув Геґрід. - Добре... Тепер можеш його помацати!.. Ану, погладь йому дзьобика, давай!
Гаррі, який волів би радше відійти якнайдалі, повільно наблизився до гіпогрифа і кілька разів погладив йому дзьоба. Гіпогриф млосно заплющився від задоволення.
Усі заплескали. Усі, крім Мелфоя, Креба і Ґойла, що мали вельми розчарований вигляд.
- Файно, Гаррі! - тішився Геґрід. - Тепер, гадаю, він дозволить тобі політати на ньому!
Цього Гаррі аж ніяк не сподівався. Він звик літати на мітлі, але між мітлою і гіпогрифом була певна різниця...
- Сідай зразу за крилами, - підказував Геґрід, - але вважай - не смикни за якусь пір'їну: йому се не сподобається...
Гаррі поставив ногу на крило і видерся гіпогрифові на спину. Бакбик підвівся. Гаррі не знав, за що триматися - скрізь було саме пір'я.
- Гайда, пішов! - гукнув Геґрід і ляснув гіпогрифа.
Зненацька пообіруч від Гаррі розгорнулися десятиметрові крила. Він ледве встиг ухопити гіпогрифа за шию, як вони зринули в небо. То була аж ніяк не мітла, і Гаррі відразу це збагнув. Гіпогрифові крила не надто безпечно підкидали його ноги - здавалося, що Гаррі ось-ось упаде. Лискучі пір'їни вислизали з пальців, але він не наважувався стискати їх міцніше. На відміну від плавного польоту на «Німбусі-2000», тепер його жбурляло то вперед, то назад: тулуб гіпогрифа рухався разом з крильми.
Бакбик облетів пасовисько і пішов на посадку - цього Гаррі побоювався найбільше. Щоб не гулькнути сторч головою через гладеньку шию гіпогрифа, він відхилився назад. Почулися три глухі удари - гіпогрифові лапи торкнулися землі. Гаррі насилу втримався.
Усі, окрім Мелфоя, Креба і Ґойла, радісно закричали.
- Ти файно си тримав, Гаррі! - чудувався Геґрід. - Хто наступний, га?
Підбадьорені успіхом Гаррі, учні обережно полізли через огорожу. Геґрід по черзі відв'язував гіпогрифів, і невдовзі по всьому пасовиську схвильовані діти віддавали їм поклони. Невілові кілька разів довелося задкувати від свого гіпогрифа, який ніяк не хотів згинати перед ним коліна. Рон з Герміоною вподобали гнідого гіпогрифа. Гаррі стежив за ними звіддалік.
Мелфой, Креб і Ґойл обрали Бакбика. Бакбик уклонився Мелфоєві, який пихато погладжував йому дзьоба.
- Карочє, це все дуже просто, - сказав Мелфой голосно, щоб почув Гаррі. - Я в цьому й не сумнівався. Навіть Поттер з ним упорався... Хіба ти взагалі небезпечний, га? - глузливо запитав він гіпогрифа. - Ну, відповідай, тварюко нещасна...
Миттєво зблиснули сталеві пазурі, і Мелфой пронизливо заверещав. Геґрід кинувся до Бакбика, накинув йому нашийник і став відтягати його від Мелфоя, що, заюшений кров'ю, корчився на землі.
- Я помираю! - волав Мелфой перед нажаханими учнями. - Я помираю, гляньте! Він мене вбив!
- Не помираєш! - гаркнув сполотнілий Геґрід. - Поможіть мені... треба забрати його звідси...