Рон рішуче вийшов і подався сходами до спальні.
*
Увесь наступний день Рон не переставав ображатися на Герміону. Він майже не розмовляв з нею на гербалогії, хоч вони усі втрьох поралися біля одної й тієї самої стручкової порхавки.
- Як там Скеберс? - нерішуче запитала Герміона, зірвавши товстий рожевий стручок і вилущуючи горошини в дерев'яне цеберко.
- Забився під ліжко і тремтить, - сердито озвався Рон. Він не влучив у цеберко і розсипав горошини по підлозі оранжереї.
- Акуратніше, Візлі, акуратніше! - крикнула професорка Спраут, а горошинки на їхніх очах почали раптом розцвітати.
Далі була трансфігурація. Гаррі, що вирішив після уроку запитати в професорки Макґонеґел про Гоґсмід, став у самому хвості черги перед класом, роздумуючи, як аргументувати своє прохання. Та його увагу відвернуло якесь заворушення перед дверима.
Лаванда Браун, здається, плакала. Парваті її обняла й пояснювала щось Шеймусові Фініґану і Дінові Томасу, що мали напрочуд серйозний вигляд.
- Що сталося, Лавандо? - стурбовано запитала Герміона, коли вони разом з Роном і Гаррі підійшли ближче.
- Вона зранку отримала з дому листа, - прошепотіла Парваті. - Лисиця загризла її кролика Бінкі.
- Ох, бідна Лаванда, - зітхнула Герміона.
- Але як я могла забути?! - трагічно промовила Лаванда. - Знаєте, який сьогодні день?
- Е-е...
- Шістнадцяте жовтня! «Те, чого ти так боїшся, станеться в п'ятницю, шістнадцятого жовтня!» Пам'ятаєте? Вона казала правду, так воно й сталося!
Усі оточили Лаванду. Фініґан скрушно похитував головою. Герміона завагалася, а тоді спитала:
- Ти боялася, що твого Бінкі загризе саме лисиця?
- Ну-у не обов'язково лисиця, - відповіла Лаванда, піднявши на Герміону заплакані очі, - але я завжди боялася, що він помре.
- О, - вимовила Герміона. Вона знову помовчала, а тоді поцікавилася:
- А Бінкі був старий?
- Н-ні! - заридала Лаванда. - 3-зовсім маленький!
Парваті ще міцніше обняла приятельку.
- Чому ж ти тоді боялася, що він помре? - допитувалася Герміона.
Парваті кинула на неї лютий погляд.
- Подумаймо логічно, - звернулася Герміона до учнів. - Бінкі ж помер не сьогодні, просто сьогодні Лаванда про це дізналася... (Лаванда ридма заридала)... Як же вона могла цього боятися, адже ця звістка стала для неї справжнім шоком...
- Не слухай її, Лавандо, - голосно сказав Рон, - їй начхати на всіх тваринок, окрім своєї.
Рон з Герміоною обмінялися вовчими поглядами, але, на щастя, тієї миті відчинила двері професорка Макґонеґел. Герміона з Роном сіли по обидва боки від Гаррі і не розмовляли до кінця уроку.
Коли пролунав дзвоник, Гаррі й далі вагався, як повести мову з професоркою, але Макґонеґел сама заговорила про Гоґсмід.
- Ще хвилиночку, будь ласка! - гукнула вона. - Ви всі належите до мого гуртожитку, тож прошу до Гелловіну здати мені бланки дозволу на Гоґсмід. Хто не здасть бланк, не поїде в село!
Руку підняв Невіл.
- Пані професорко, будь ласка, я... я, здається, загубив...
- Твоя бабуся, Лонґботоме, прислала мені дозвіл персонально, - мовила професорка Макґонеґел. - Вирішила, що так надійніше. Це все, можете йти.
- Запитай її зараз, - прошипів Рон.
- Ох... але... - почала було Герміона.
- Давай, Гаррі! - вперто наполягав Рон.
Гаррі зачекав, поки всі розійдуться, а тоді нервово попрямував до столу професорки Макґонеґел.
- Слухаю, Поттере?
Гаррі набрав у груди повітря.
- Пані професорко, мої тітка з дядьком... е-е... забули підписати бланк, - почав він.
Професорка Макґонеґел глянула на нього поверх своїх квадратних окулярів, але нічого не сказала.
- Тож... е-е... як ви гадаєте... можна... тобто, чи все буде гаразд, якщо я... якщо я відвідаю Гоґсмід?..
Професорка Макґонеґел схилила голову й почала перекладати папери.
- Боюся, що ні, Поттере, - сказала вона. - Ти ж чув, що я сказала: хто не здасть бланк, не поїде в село. Такі правила.
- Але ж... пані професорко, мої тітка з дядьком... розумієте... вони маґли, вони не розуміються на... на гоґвортських бланках, - не здавався Гаррі, а Рон підбадьорював його енергійними помахами голови. - Якби ви мені дозволили...
- Але я цього не дозволю, - професорка Макґонеґел підвелася й почала акуратно складати папери в шухляду. - У бланку чітко написано, що дозвіл повинні давати батьки чи опікуни. - Вона глянула на Гаррі з дивним виразом, можливо, то був жаль. - Вибач, Гаррі, але це моє остаточне слово. Біжи, бо запізнишся на урок.
*
Що було робити? Рон обзивав професорку Макґонеґел останніми словами, що страшенно дратувало Герміону, яка усім своїм виглядом підкреслювала, що «так буде краще», і це страшенно сердило Рона. Ну а Гаррі тим часом, хоч-не-хоч, мусив слухати, як радісні учні навперебій обговорювали, що вони робитимуть у Гоґсміді.