- Дякую, - зніяковів Гаррі.
Люпин дзенькнув по чайнику чарівною паличкою, і з його носика раптом вирвався струмінчик пари.
- Сідай, - сказав Люпин, знімаючи накривку з брудної банки. - На жаль, маю чай тільки в пакетиках... але ж на чай у листочках ти вже, мабуть, і дивитися не хочеш? - у Люпинових очах поблискували лукаві вогники.
- А звідки ви знаєте?
- Розповіла професорка Макґонеґел, - сказав Люпин і подав Гаррі щербату чашку з чаєм. - Тебе це засмутило?
- Та ні, - озвався Гаррі.
Він хотів було розповісти Люпинові про пса з алеї Магнолій, але передумав. Люпин ще подумає, ніби Гаррі боягуз. Він уже й так не дав йому зійтися з ховчиком.
Очевидно, ці думки відобразилися на його обличчі, бо Люпин запитав:
- Гаррі, тебе щось непокоїть?
- Ні, - збрехав Гаррі. Він сьорбнув чаю і глянув на ґринділа, що показував йому кулачка. - Так... тривожить, - зненацька зізнався він і поставив чай на стіл. - Пам'ятаєте, як ми змагалися з ховчиком?
- Та-а-ак, - повільно мовив Люпин.
- Чом ви тоді не дали позмагатися й мені?
Люпин підняв брову.
- Я думав, Гаррі, що це й так зрозуміло, - здивовано відповів він.
Гаррі розгубився: він думав, що Люпин уникатиме відповіді.
- Але чому? - знову повторив він.
- Ну-у, - злегка нахмурився Люпин, - я припускав, що, побачивши тебе, ховчик постане в образі лорда Волдеморта.
Гаррі не спускав з Люпина очей. Він аж ніяк не сподівався такої відповіді, до того ж Люпин назвав Волдеморта на ім'я. А ніхто, крім Дамблдора (і самого Гаррі) не наважувався його так називати.
- Це, звісно, моя вина, - сказав Люпин, і далі похмуро зиркаючи на Гаррі. - Але мені здавалося, що Волдемортова з'ява в учительській була б недоречна. Я боявся, що серед учнів почнеться паніка.
- У мене й справді промайнула думка про Волдеморта, - чесно зізнався Гаррі. - Але тоді я... я пригадав... дементора.
- Розумію, - замислено мовив Люпин. - Ну, що ж... це вражає. - Він усміхнувся, побачивши здивований вираз на обличчі Гаррі. - Це означає, що найбільше в світі ти боїшся... боятися. Дуже мудро, Гаррі.
Гаррі не знав, що казати і зробив ще ковточок.
- То ти, отже, вирішив, що я вважав тебе не здатним побороти ховчика?
- Ну... так, - зізнався Гаррі і йому полегшало на душі. - Пане професоре, ви ж знаєте, що дементори...
Тут хтось постукав у двері.
- Заходьте, - сказав Люпин.
Двері відчинилися, і зайшов Снейп із келихом, з якого ледь курилася пара. Побачивши Гаррі, Снейп зупинився і примружився.
- А, Северус, - посміхнувся Люпин. - Дуже тобі вдячний. Можеш поставити отут на столі.
Снейп поставив задимленого келиха, позираючи то на Гаррі, то на Люпина.
- А я ось показував Гаррі ґринділа, - люб'язно пояснив Люпин, кивнувши на акваріум.
- Цікаво, - навіть не глянувши на акваріум, промовив Снейп. - Люпине, це треба випити відразу.
- Я так і зроблю, - запевнив Люпин.
- Якщо захочеш ще, - сказав Снейп, - то будь ласка: я приготував цілий казан.
- Мабуть, завтра вип'ю ще трохи. Дуже тобі дякую, Северусе.
- Нема за що, - відповів Снейп, але щось у його погляді Гаррі не сподобалося. Снейп вийшов з кімнати похмурий і насторожений.
Гаррі допитливо глянув на келих.
- Професор Снейп люб'язно погодився зварити мені зілля, - усміхнувся Люпин. - Сам я ніколи не вмів його добре готувати, а ця настійка особливо складна. - Він підніс келиха, понюхав, відпив ковточок, і його пересмикнуло. - Шкода, що не можна додавати цукру.
- А від чого...? - почав було Гаррі, але Люпин перебив його на півслові.
- Я щось погано себе почуваю, - сказав він. - Це єдине, що мене рятує. Мені дуже пощастило працювати разом з професором Снейпом. Це зілля мало хто вміє варити.
Професор Люпин відсьорбнув ще один ковток, а Гаррі ледве стримався, щоб не вибити келиха йому з рук.
- Професор Снейп дуже цікавиться темними мистецтвами, - проказав він.
- Справді? - озвався Люпин і відсьорбнув ще.
- Навіть кажуть... - Гаррі завагався, а тоді відчайдушно додав: - кажуть, що він піде на все, тільки б здобути посаду вчителя захисту від темних мистецтв!
Люпин допив келиха і скривився.
- Жахливе вариво, - сказав він. - Ну, Гаррі, мабуть, я ще трохи попрацюю. Побачимося на бенкеті.
- Добре, - сказав Гаррі і поставив на стіл чашку.
Спорожнілий Снейпів келих усе ще курився.
*
- Ось, тримай, - сказав Рон. - Взяли, скільки змогли... - На Гарріні коліна посипалася яскрава злива цукерків.
З першими сутінками Рон і Герміона вбігли у вітальню. Розчервонілі з холодного вітру, вони сяяли від задоволення.