- Гаррі! - вигукнув Фред, чиє обличчя під грязюкою було біле, як сметана. - Як ти почуваєшся?
Здавалося, ніби хтось пришвидшено перемотував йому пам'ять: блискавка... Грим... снич... дементори...
- Що сталося? - Гаррі так рвучке підвівся, що всі аж охнули.
- Ти впав, - пояснив Фред. - Там було десь... може... із п'ятнадцять метрів...
- Ми думали, що ти загинув, - Алісію й досі трусило.
Герміона тихенько вискнула. Її очі були червоні.
- А як же гра? - запитав Гаррі. - Що сталося? Чи буде перегравання?
Усі мовчали. На Гаррі накочувалася жахлива правда.
- Ми ж... не програли?..
- Діґорі зловив снича, - сказав Джордж. - Після того, як ти впав. Він навіть не знав, що сталося. Коли ж побачив тебе на землі, просив не зараховувати їм перемогу. Хотів переграти матч. Але ж вони виграли чесно... це визнав навіть Вуд.
- А де Вуд? - Гаррі щойно помітив, що його нема.
- Він і досі в душовій, - сказав Фред. - Мабуть, хоче там утопитися.
Гаррі уткнувся чолом у коліна і обхопив руками голову. Фред узяв його за плече і потрусив.
- Нічого, Гаррі, ти ж ніколи ще не пропускав снича.
- Треба ж колись і не впіймати, - додав Джордж.
- Це ще не кінець, - сказав Фред. - Ну, програли ми сто очок, так? Але якщо Гафелпаф продує Рейвенклову, а ми поб'ємо Рейвенклов і Слизерин...
- Гафелпафу треба програти з різницею у двісті очок, - уточнив Джордж.
- Але якщо вони поб'ють Рейвенклов...
- Та ні! Рейвенклов не на їхні зуби. А ось якщо Слизерин програє Гафелпафу..
- Все залежатиме від очок - так чи інакше усе вирішить якась сотня...
Гаррі лежав і не озивався. Вони програли... Уперше в житті він програв у квідич.
Хвилин за десять прийшла мадам Помфрі і звеліла всім залишити його у спокої.
- Ми ще прийдемо, - пообіцяв йому Фред. - Не гризися, Гаррі, ти й далі найкращий наш ловець.
Гравці вийшли, залишаючи за собою брудні сліди. Мадам Помфрі незадоволено зачинила за ними двері. Рон з Герміоною підсунулися ближче до ліжка.
- Дамблдор був страшенно розлючений, - сказала тремтячим голосом Герміона. - Я ще ніколи його таким не бачила. Коли ти почав падати, він вибіг на поле, махнув своєю паличкою, і падіння заповільнилось. Потім він націлив паличку на дементорів, вистрілив на них якимось сріблом, і вони відразу змилися... він аж кипів, що вони туди приперлися...
- Він поклав тебе на чарівні ноші, - додав Рон. - І пішов до школи, а ноші з тобою пливли слідом за ним. Усі думали, що ти вже...
Рон замовк. А Гаррі думав про дементорів... про той голос, що кричав... Глянув на Рона з Герміоною... Вони так стурбовано дивилися на нього, що він швиденько вирішив запитати про щось просте й буденне.
- А де мій «Німбус»?
Рон з Герміоною миттю перезирнулися.
- Що? - насторожився Гаррі.
- Ну... коли ти впав, твою мітлу віднесло вітром, - невпевнено проказала Герміона.
- І..?
- І вона впала... вона впала... ой, Гаррі... вона впала на Войовничу Вербу.
Гаррі похолов. Войовнича Верба, що самотньо стояла серед поля, була дуже агресивним деревом.
- І..? - Гаррі з жахом чекав відповіді.
- Ну... ти ж знаєш Войовничу Вербу, - промимрив Рон. - Вона ж... не любить, щоб на неї щось падало.
- Перед тим, як ти отямився, професор Флитвік приніс «Німбуса» сюди, - ледь чутно мовила Герміона.
Вона нахилилася, взяла з підлоги торбу, перевернула її догори дном і витрусила на ліжко купку скіпочок і прутиків - усе, що лишилося від вірної, але тепер уже майже неіснуючої Гарріної мітли.
- РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ -
Карта мародера
Мадам Помфрі змусила Гаррі пробути в лікарні аж до кінця тижня. Він не сперечався і не жалівся, проте не дозволив їй викинути рештки «Німбуса-2000». Гаррі розумів, що це безглуздо, що «Німбуса» вже не відреставрувати, але нічого не міг із собою вдіяти: він мовби втратив свого друга.
До нього постійно хтось приходив і намагався підбадьорити. Геґрід прислав йому жмуток квіток-щипавок, що нагадували жовту капусту, а Джіні Візлі, ніяково червоніючи, принесла саморобну листівку «Видужуй!», яка пронизливо співала, аж поки Гаррі поставив на неї миску з фруктами. У неділю вранці його знову провідала вся ґрифіндорська команда, цього разу з Вудом, який замогильним голосом сказав Гаррі, що ні в чому його не звинувачує. Рон і Герміона засиджувалися в Гаррі до пізнього вечора. Але ніщо не поліпшувало його настрою, адже ніхто не здогадувався, що Гаррі тривожило найбільше.