- Так, - погодився Гаррі, також глянувши на годинника: була вже друга. - Чого вона так затягує?..
Гордо сяючи, драбиною спустилася Парваті.
- Вона сказала, що в мене всі задатки справжньої провидиці, - повідомила вона Гаррі й Рону. - Я стільки всього бачила... ну, щасливо!
Вона збігла гвинтовими сходами донизу, де на неї вже чекала Лаванда.
- Рональд Візлі, - покликав згори знайомий примарний голос. Рон скривився й поліз угору. Гаррі залишався єдиним, кого ще не викликали. Він умостився на підлозі, притулився спиною до стіни, слухаючи, як дзижчить муха в залитому сонячним світлом вікні. Він думав про Геґріда.
Хвилин за двадцять на драбині з'явилися великі Ронові стопи.
- Ну як? - запитав Гаррі, зводячись на ноги.
- Маразм, - відповів Рон. - Я нічого не побачив, тож наплів їй сім мішків гречаної вовни. Хоча не думаю, що вона мені повірила...
- Зустрінемось у вітальні, - кинув Гаррі, зачувши своє ім'я: «Гаррі Поттер!»
У вежі було ще задушливіше, ніж звичайно. Вікна були зашторені, в каміні палахкотів вогонь, і Гаррі аж закашлявся від нудотного запаху. Наштовхуючись на крісла і столики, він пробирався до професорки Трелоні, що сиділа біля великої кришталевої кулі.
- Доброго дня, мій любий, - м'яко мовила вона. - Якщо твоя ласка, загаянь у кулю... не поспішай... і скажеш, що ти там побачив...
Гаррі схилився над кришталевою кулею і зосереджено втупився в неї. Він щиро намагався побачити там бодай щось, окрім кружляння білої мряки, але все було марно.
- Ну? - делікатно поцікавилася професорка Трелоні. - Що ти бачиш?
Було душно, і йому свербіло в носі від пахучого диму, що струменів з каміна. Він згадав Ронові слова і вирішив щось вигадати.
- Е-е... - почав Гаррі, - темна постать... гм...
- Що вона тобі нагадує? - прошепотіла професорка Трелоні. - Ну ж, подумай...
Гаррі згадав про Бакбика.
- Гіпогрифа, - рішуче мовив він.
- Справді! - ледь чутно видихнула професорка Трелоні, завзято щось записуючи на пергаменті, що лежав у неї на колінах. - Мій хлопчику, ти бачиш, мабуть, завершення розгляду Міністерством магії справи бідолашного Геґріда! Придивися уважніше... тобі не здається, що гіпогриф... без голови?
- Ні, - не вагаючись, відповів Гаррі.
- Ти впевнений? - наполягала професорка Трелоні. - Ти справді впевнений, мій любий? Ти не бачиш, як він, можливо, корчиться на землі, а якась невиразна постать здіймає над ним сокиру?
- Ні! - заперечив Гаррі. Його почало нудити.
- Немає крові? Або заплаканого Геґріда?
- Ні! - знову заперечив Гаррі, прагнучи якнайскоріше покинути цю задушливу кімнату. - 3 ним усе гаразд... він відлітає...
Професорка Трелоні зітхнула.
- Ну, любий мій, на цьому закінчимо... я трохи розчарована... але впевнена, що ти старався.
Гаррі з полегшенням підвівся, взяв портфель і повернувся, щоб іти, але тут за його спиною пролунав гучний низький голос.
- Це станеться сьогодні.
Гаррі озирнувся. Професорка Трелоні з напівроз-зявленим ротом заціпеніла у своєму кріслі. Її очі дивилися кудись повз нього.
- П-перепрошую? - здивувався Гаррі.
Але професорка Трелоні його не чула. Вона закотила очі, і Гаррі з жахом подумав, що в неї починається якийсь припадок. Він завагався, чи не побігти до шкільної лікарні... але тут професорка Трелоні знову заговорила тим самим низьким голосом:
- Темний Лорд лежить самотній і покинутий прихильниками. Його слуга дванадцять років скнів у в'язниці. Сьогодні близько півночі він визволиться, щоб возз'єднатися зі своїм Паном. Темний Лорд за допомогою слуги відродиться знову - ще величніший і жахливіший. Сьогодні... близько півночі... слуга... вийде... щоб приєднатися... до свого... Пана...
Голова професорки впала на груди. Трелоні захрипіла. Тоді зненацька стрепенулася.
- Ой, я страшенно перепрошую, мій любий, - оспало мовила вона. - Ця спека, розумієш... я на мить задрімала...
Гаррі стояв, не зводячи з неї очей.
- Щось не так, мій любий?
- Ви... ви щойно сказали, що... Темний Лорд відродиться знову... що його слуга повертається до нього...
Професорка Трелоні була приголомшена.
- Темний Лорд? Той-Кого-Не-Можна-Називати? Мій любий хлопчику, з цим не жартують... Відродиться?.. Отакої...
- Але ж ви щойно це сказали! Сказали, що Темний Лорд...
- Мені здається, ти теж трохи задрімав, любий! - урвала його професорка Трелоні. - Я б ніколи не дозволила собі пророкувати такі нісенітниці!
Спускаючись драбиною і гвинтовими сходами, Гаррі не міг позбутися однієї думки... невже він щойно почув справжнє пророцтво? Чи Трелоні просто вирішила ефектно завершити іспит?