- Він приятелює з тим псом, - похмуро озвався Гаррі. - Я бачив їх разом. Ходімо... Тільки тримай напоготові чарівну паличку...
Вони підбігли до стовбура, але Криволапик їх випередив - махнувши своїм пухнастим хвостом, він зник у норі. Гаррі кинувся за ним. Він проліз туди вперед головою і земляним схилом з'їхав на дно низенького тунелю. Криволапик чекав попереду, поблискуючи очима у сяйві чарівної палички Гаррі. Наступної миті до нього сповзла Герміона.
- Де Рон? - перелякано запитала вона.
- Десь там, - зігнувся Гаррі і подався за котом.
- Куди цей тунель веде? - ледь чутно видихнула Герміона.
- Не знаю... він позначений на Карті мародера, але Фред із Джорджем казали, що ним ще ніхто не користувався. Він веде за межі карти, начебто до Гоґсміда...
Вони дуже поспішали, хоч пересувалися мало не рачки. Попереду то з'являвся, то зникав Криволапиків хвіст. Тунель ніяк не закінчувався. Здавалося, він був не коротший, аніж перехід до «Медових руць». Але Гаррі думав тільки про Рона і про те, що з ним може зробити той псисько... Уривчасто дихаючи, вони бігли, пригинаючись до землі...
І ось тунель почав підійматися вгору, тоді зазміївся, і Криволапик десь зник. Гаррі побачив невиразну цятку світла, що пробивалося крізь маленький отвір. Вони з Герміоною, відсапуючись, на хвильку зупинилися, підняли чарівні палички й зазирнули всередину.
Там була кімната - запилюжена й захаращена кімната з обдертими шпалерами, з мовби навмисне поламаними меблями та вікнами, забитими дошками.
Гаррі глянув на Герміону, що хоч і мала переляканий вигляд, проте кивнула головою.
Гаррі визирнув з отвору й роззирнувся довкола. Кімната здавалася порожньою, але праворуч були відчинені двері, що вели в темний передпокій. Раптом Герміона знову схопила Гаррі за руку. Вона злякано розглядала забиті дошками вікна.
- Гаррі, - прошепотіла вона, - здається, ми у Верескливій Халупі.
Гаррі ще раз роззирнувся. Неподалік стояло дерев'яне пошарпане крісло на трьох ніжках. Хтось видер з нього цілі шматки.
- Привиди такого не роблять, - проказав він. Тієї миті нагорі щось рипнуло. Вони втупилися в стелю. Герміона так міцно вчепилася Гаррі за руку, що в нього заніміли пальці. Він знову глянув на неї, запитально звівши брови. Герміона знову кивнула і відпустила його руку.
Якомога тихіше вони пробралися в передпокій і почали підійматися хиткими сходами. Усе було вкрите товстим шаром пилюки, але на підлозі залишилася широка чиста смуга, мовби тут щось тягли нагору.
Дійшли до темного сходового майданчика.
- Нокс, - прошепотіли вони разом, і світло на кінцях їхніх паличок погасло. Одні-єдині двері перед ними були відчинені. Підкравшись, вони почули там якийсь шурхіт, тихенький стогін і гучне протяжне муркотіння. Востаннє обмінялися поглядами і помахами голів.
Міцно стискаючи перед собою чарівну паличку, Гаррі штурхнув ногою двері.
На розкішному ліжку з брудною запоною і стовпчиком на кожному куті розлігся Криволапик і голосно до них муркотів. На підлозі біля нього, тримаючись за ногу, що стирчала під неприродним кутом, сидів Рон.
Гаррі з Герміоною кинулися до нього.
- Роне... що з тобою?
- А де пес?
- То... не пес, - простогнав Рон, скриплячи зубами від болю. - Гаррі, це пастка...
- Що?..
- Це він пес... Він - анімаг...
Рон дивився за Гарріну спину. Гаррі озирнувся: якийсь чоловік, схований в затінку, зачинив двері.
Брудне скуйовджене волосся звисало йому аж до пояса. Якби у глибоких і темних очницях не поблискували білки очей, його можна було б сприйняти за трупа - воскового кольору шкіра так щільно обтягувала кістки обличчя, що воно нагадувало череп. Його жовті зуби вишкірилися в посмішці. Це був Сіріус Блек.
- Експеліармус! - гаркнув він, спрямувавши на них Ронову чарівну паличку.
Палички Гаррі й Герміони вирвалися з їхніх рук і, злетівши в повітря, опинилися в Блека. Не спускаючи очей з Гаррі, він наблизився до них.
- Я знав, що ти прийдеш на допомогу другові. - Голос Блека звучав так неприродно, ніби він давно вже ним не користувався. - Твій батько вчинив би так само заради мене. Сміливо, що й казати: ти навіть не побіг по вчителів. Я вдячний... це значно полегшує справу..
Глузлива згадка про батька обпалила Гаррі, наче блискавка. В його душі закипіла хвиля ненависті, витіснивши страх. Уперше в житті він прагнув мати в руці чарівну паличку не задля оборони, а щоб напасти... і вбити. Не роздумуючи, він кинувся вперед, але його відразу ж схопили дві пари рук.
- Гаррі, не треба! - нажахано прошепотіла Герміона, але тут, насилу зводячись на ноги, до Блека заговорив Рон.