Вона недбало махнула чарівною паличкою в бік раковини, де лежав брудний посуд, і він почав сам себе мити, тихенько подзенькуючи.
- Нині ж було хмарно, мамо! - сказав Фред.
- Не розмовляй, коли їси! - обірвала його місіс Візлі.
- Його морили голодом, мамо! - озвався Джордж.
- І ти теж! - гримнула місіс Візлі, але цього разу вона мала вже трохи лагідніший вираз, бо відкраяла Гаррі скибку хліба й намащувала її маслом.
Тієї миті в кухні з'явилася маленька руда постать у довгій нічній сорочечці; почувся тихенький зойк і постать мерщій вибігла.
- Це Джіні, - упівголоса повідомив Рон. - Моя сестра. Ціле літо тільки про тебе й торочить.
- Побачиш, вона ще захоче взяти в тебе автограф! - хихикнув Фред, але, перехопивши мамин погляд, знову принишк над тарілкою. Ніхто не вимовив ні слова, аж поки спорожніли всі чотири тарілки, на що пішло навдивовижу мало часу.
- Але ж я втомився! - позіхнув Фред, відклавши нарешті ніж і виделку. - Мабуть, піду до ліжка і...
- Ні, не підеш! - обірвала його місіс Візлі. - Сам винен, що не спав цілу ніч. Зробиш дегномізацію саду, ті гноми вже геть розперезалися.
- Ну, мамо...
- І ви теж! - люто глянула місіс Візлі на Рона з Фредом. - А ти йди поспи, любий, - звернулася вона до Гаррі. - Ти не просив їх літати тією клятою машиною.
Але Гаррі, якому зовсім не хотілося спати, швиденько сказав:
- Я допоможу Ронові, я ще ніколи не бачив, як дегномізують сад.
- Це дуже мило з твого боку, дорогенький, але там немає нічого цікавого, - заперечила місіс Візлі. - Ану, гляньмо, що на цю тему каже Локарт.
Вона витягла з купи книжок на каміні товстенний том.
Джордж застогнав:
- Мамо, ми знаємо, як виганяти гномів із саду!
Гаррі глянув на обкладинку тієї книжки. Химерними золотими літерами там було виведено: «Як боротися з домашніми шкідниками. Посібник Ґільдероя Локарта». Ще там була велика фотографія вельми вродливого чарівника з хвилястим світлим волоссям і ясно-блакитними очима. Як завжди в магічному світі, фотографія рухалася: чарівник, який, очевидно, й був Ґільдероєм Локартом, зухвало підморгував їм усім. Місіс Візлі засяяла у відповідь.
- Ой, він таке чудо! - всміхнулася вона. - Знає про шкідників геть усе! Не книжка, а скарб!
- Мама у захваті від нього, - прошепотів Фред так, щоб усі почули.
- Не роби з себе посміховиська, Фреде! - обурилася місіс Візлі, почервонівши. - Гаразд, якщо вважаєш себе мудрішим за Локарта, можеш братися за роботу, але начувайся, якщо потім я прийду перевірю і знайду в саду хоч одного гнома!
Позіхаючи й буркочучи, брати Візлі попленталися надвір, а Гаррі - слідом за ними. Сад був великий і саме такий, яким і має бути сад, подумав Гаррі. Дурслям він не сподобався б: там було повно бур'янів, а траву годилося б скосити, але попід мурами тулилися покривлені дерева, на кожній клумбі буяли небачені рослини, а у великому зеленому ставку кумкали жаби.
- Знаєш, маґли також мають у садках гномів, - сказав Ронові Гаррі, коли вони переходили галявину.
- Так, я бачив ті фігурки, які вони називають гномами, - відізвався Рон з-над куща півонії. - Якісь малі товсті діди морози з вудочками.
Почувся шум боротьби, кущ півонії затремтів, і звідти виринув Рон.
- Ось тобі гном, - сказав він похмуро.
- Заберрирруки! Заберрирруки! - верещав гном.
Він аж ніяк не нагадував Діда Мороза. Був малий і мовби зшитий зі шкіри, з великою Гулястою, лисою головою, точнісінько як картопля. Рон тримав його, витягнувши руку вбік, бо гномик брикався своїми мозолястими ноженятами. Рон схопив його за ноги й перевернув головою вниз.
- Треба робити ось так, - пояснив він. Тоді підняв гнома над головою («Заберрирруки!») і почав розкручувати його колами, немов аркан. Побачивши, як здивувався Гаррі, Рон додав:
- Це їм не шкодить: просто закрутиться голова, і вони не знайдуть дороги до своїх гном'ячих нірок.
Рон відпустив гномові ноги - той злетів метрів на шість над землею й гепнувся десь у полі за живоплотом.
- Слабенько! - скривився Фред. - Закладаємось, я закину свого аж за той пеньок.
Гаррі швидко навчився не надто шкодувати гномів. Він хотів просто опустити першого, якого піймав, по той бік живоплоту, але гном відчув його нерішучість і вп'явся йому в палець гострими, як бритва, зубами. Гаррі добряче намучився, доки струсив його з руки.
- Ого, Гаррі! Метрів з шістнадцять!..
Скоро ціле небо вкрилося летючими гномами.