- Нічого, купимо, - заспокоїла його місіс Візлі, хоч і виглядала стурбовано. - Думаю, що для Джіні ми майже все знайдемо в комісійній крамниці.
- О, то цього року і ти йдеш до Гоґвортсу? - запитав Гаррі.
Джіні кивнула, зашарівшись аж до кінчиків своїх рудих кіс, і встромила лікоть у масло. На щастя, ніхто, окрім Гаррі, цього не помітив, бо саме тієї миті з'явився Персі, Ронів старший брат. Він уже вдягнувся у плетений гольф, а на його грудях красувався значок гоґвортського старости.
- Усім доброго ранку! - бадьоро привітався Персі. - Гарний день!
Він сів на єдиний вільний стілець, але майже відразу підскочив, діставши з-під себе вилинялий сірий віничок з пір'їн для змітання пилюки, - принаймні, так здавалося Гаррі, аж поки він побачив, що той віничок дихає.
- Ерола! - вигукнув Рон, забираючи від Персі охлялу сову й витягаючи листа у неї з-під крила. - Нарешті!.. Тут відповідь від Герміони. Я їй писав, Що ми збираємося рятувати тебе від Дурслів.
Рон відніс Еролу на сідало біля дверей і намагався її там примостити. Проте Ерола відразу впала Додолу, і тоді Рон поклав її на раковину, бурмочучи: Безнадійна...» Далі розгорнув Герміониного листа і прочитав його вголос:
«Дорогий Роне і Гаррі, якщо ти вже там!
Сподіваюся, що все у вас вийшло, що Гаррі в порядку і що ти, Роне, не порушив жодних законів, визволяючи його, бо через це й Гаррі може перепасти на горіхи. Я за вас дуже переживаю, тож коли з Гаррі все гаразд, прошу відразу напиши мені, але краще, мабуть, послати листа іншою совою, бо ця, боюся, не витримає ще одного перельоту.
Я, звичайно, постійно працюю над шкільними завданнями («Як так можна? - вжахнувся Рон. - Ми ж на канікулах!»), а наступної середи ми їдемо до Лондона купувати нові підручники. Може, зустрінемося на алеї Діаґон?
Якомога швидше дайте знати, що діється.
Цілую, Герміона».
- Чудово, ми також поїдемо і придбаємо вам усе необхідне, - сказала місіс Візлі, прибираючи зі столу. - Що ви сьогодні робите?
Гаррі, Рон, Фред і Джордж планували вийти на пагорб, де був невеличкий вигін, що належав родині Візлів. Вигін був обсаджений деревами, тож був закритий від села і там можна було пограти в квідич, коли не залітати, звичайно, надто високо. Хлопці не брали справжніх квідичних м'ячів, які могли б утекти й полетіти до села, а жбурляли один одному яблука й ловили їх. По черзі вони випробували Гаррін «Німбус-2000», що був, безперечно, найкращою мітлою; старий Ронів «Метеор» часто випереджали навіть метелики.
За яких п'ять хвилин хлопці вже піднімалися на пагорб, несучи на плечах мітли. Вони й Персі запитували, чи не хоче він піти з ними, але той відповів, що має забагато справ. Гаррі поки що бачився з Персі тільки за обіднім столом; решту часу той проводив, зачинившись у своїй кімнаті.
- Хотів би я знати, що він робить, - спохмурнів Фред. - Він сам не свій. Результати його іспитів прийшли за день до твого прибуття: дванадцять С.О.В., а він навіть не зрадів.
- С.О.В., тобто Середніх Оцінок Взірцевого учня, - пояснив Джордж, зауваживши здивований погляд Гаррі. - Білл теж колись мав дванадцять. Треба щось робити, бо скоро будемо мати в родині ще одного старосту школи. Я, мабуть, не переживу такої ганьби.
Білл був найстарший серед братів Візлі. Він і Чарлі, що був молодший від нього, уже закінчили Гоґвортс. Гаррі ніколи їх не бачив, але знав, що Чарлі досліджує драконів у Румунії, а Білл працює в Єгипті представником «Ґрінґотсу» - чаклунського банку.
- Не знаю, як цього року батьки зможуть купити нам усе для школи, - засумнівався Джордж. - П'ять комплектів Локартових книжок! А Джіні ще потрібна мантія, паличка й таке інше.
Гаррі мовчав. Він зніяковів. У підземному сейфі «Ґрінґотсу» в Лондоні зберігалися чималі гроші, що їх лишили йому батьки. Ці гроші, звичайно, були дійсні тільки в світі чарівників: у маґлівських крамницях годі було щось купити за ґалеони, серпики і кнати. Він ніколи не казав Дурслям про свій банківський рахунок у «Ґрінґотсі», бо припускав, що звістка про цілу купу золота змусила б їх забути навіть про свій страх перед чарами.
Наступної середи місіс Візлі розбудила їх усіх ще вдосвіта. Нашвидкуруч поснідавши канапками з шинкою (по п'ять-шість на кожного), вони натягли куртки, а місіс Візлі зазирнула у квітковий горщик, який зняла з полички над кухонним каміном.
- Уже мало залишилось, Артуре, - зітхнула вона. - Треба сьогодні докупити ще... Ну що ж - першими - гості! Гаррі, дорогенький, бери!
І вона подала йому горщик.
Гаррі здивовано глянув на всіх.