Гаррі, Рон і Герміона насилу пропхалися до книгарні. Довжелезна черга зміїлася вглиб крамниці, де Ґільдерой Локарт підписував свої твори. Вони вхопили кожен по примірнику книжки «Балачки з Бабою-Ягою» і пробилися до решти Візлів, які стояли в черзі разом із містером та місіс Ґрейнджер.
- О, ви вже тут? Чудово! - зраділа місіс Візлі. Вона була засапана і раз по раз поправляла волосся. - Ще хвилинка, і ми побачимо його!
Невдовзі вони вже підступили до Ґільдероя Локарта, який сидів за столом серед величезних фотографій власного обличчя. Усі портрети підморгували натовпові й виблискували сліпучо-білими зубами. Сам Локарт був одягнений у мантію фіалкового кольору, що ідеально пасувала до його очей; гостроверхий чаклунський капелюх сидів на його хвилястому волоссі елегантно і стильно.
Низенький чоловічок із роздратованим виглядом витанцьовував довкола, знімаючи все великим чорним фотоапаратом, який після кожного сліпучого спалаху випускав із себе клуби пурпурового диму.
- Відійди-но звідси! - гаркнув він Ронові, вибираючи місце для ефектнішого кадру. - Це для «Щоденного віщуна».
- Велика цяця! - буркнув Рон, розтираючи ногу, на яку наступив фотограф.
Ґільдерой Локарт почув ці слова й підняв голову. Глянув на Рона, а тоді зауважив Гаррі.
Придивився пильніше. Зненацька підскочив і закричав:
- Невже це Гаррі Поттер?
Юрба розступилася, схвильовано перешіптуючись. Локарт кинувся до Гаррі, схопив його за руку и витяг наперед. Юрба гримнула оплесками. Обличчя Гаррі палало, а Локарт тиснув йому руку перед фотографом, що клацав, як навіжений, огорнувши родину Візлів хмарою густого диму.
- Гарно всміхнися, Гаррі, - сказав Локарт, вишкіривши блискучі зуби. - Ми з тобою варті, щоб потрапити на першу сторінку.
Коли він зрештою відпустив його руку, Гаррі ледве відчував свої пальці.
Він спробував крадькома вернутися до Візлів, але Локарт обійняв його за плечі й міцно пригорнув до себе.
- Пані та панове! - голосно вигукнув він, жестом попросивши уваги. - Що за неймовірна мить! Найкраща для мене нагода виголосити маленьке повідомлення, яке я давно хотів зробити!.. Коли юний Гаррі зайшов сьогодні у «Флоріш і Блотс», він просто хотів купити мою автобіографію, яку я з радістю подарую йому тепер безкоштовно, - у натовпі знову зааплодували, - але він навіть не уявляв, - вів далі Локарт, поторсавши Гаррі за плече, від чого окуляри мало не впали йому з носа, - що невдовзі отримає значно - набагато більше, ніж книжку «Я - магічний». Він та його шкільні друзі отримають, власне, справжнього магічного мене. Так, пані та панове, маю велику радість і честь оголосити, що з вересня цього року я заступаю на посаду професора із захисту від темних мистецтв Гоґвортської школи чарів і чаклунства!
Натовп шаленів оплесками та криками, а Гаррі отримав у дарунок повний комплект творів Ґільдероя Локарта. Заточуючись під їхньої вагою, він нарешті пробрався туди, де під стіною стояла Джіні поряд зі своїм новим казаном.
- Бери, - пробурмотів Гаррі, скидаючи книги в її казан. - А я собі куплю...
- Що, Поттер, закайфував? - пролунав голос, якого Гаррі не міг не впізнати.
Він випростався і перед самим носом побачив Драко Мелфоя, що, як і завжди, глузливо шкірився.
- Крутий Гаррі Поттер, - кривлявся Мелфой. - Навіть до книгарні не може зайти, щоб не знятися на першу сторінку.
- Облиш його, він цього не хотів! - крикнула Джіні. Це вперше вона заговорила на очах у Гаррі, люто поглядаючи на Мелфоя.
- Поттере, то ти вже маєш подружку! - насмішкувато протягнув Мелфой. Джіні зашарілася, а до них із цілими стосами Локартових книжок підійшли Рон та Герміона.
- А-а, це ти, - сказав Рон, дивлячись на Мелфоя так, ніби вступив черевиком у щось гидке. - Не сподівався побачити тут Гаррі, так?
- Мене більше дивує, що тут робиш ти, Візлі, - вишкірився Мелфой. - Твої старі, мабуть, голодуватимуть цілий місяць, щоб усе це оплатити.
Рон, як і Джіні, густо почервонів. Він також пожбурив книжки в казан і рушив на Мелфоя, але Гаррі з Герміоною схопили його ззаду за куртку.
- Роне! - крикнув містер Візлі, підходячи разом із Фредом і Джорджем. - Що ти робиш? Тут можна здуріти, ходімо на вулицю.
- Так-так-так, Артуре Візлі.
Це був містер Мелфой. Поклавши руку на Дра-кове плече, він так само глузливо шкірився.
- Луціус, - обізвався містер Візлі, стримано кивнувши.
- Я чув, маєте багато роботи в міністерстві, - сказав містер Мелфой. - Усі ці обшуки... Сподівався, тобі хоч там платять за понаднормову працю?