Гаррі відчув, як з його плечем, а тоді й з усією рукою аж до нігтів відбулося щось дуже дивне і неприємне. Було таке враження, ніби з руки випустили повітря. Він не наважувався глянути, що сталося. Заплющив очі й відвернувся, але, почувши, як зойкають учні і як нестямно заклацав фотоапаратом Колін Кріві, збагнув, що найстрашніше таки сталося. Його рука вже не боліла, але тепер він навіть не відчував, що має руку.
- Ох!.. - зойкнув Локарт. - Ти ба! Що ж, іноді трапляється й таке. Але найголовніше - кістки вже не зламані. Ось що треба мати на увазі... Гаразд, Гаррі, тепер можеш іти до шкільної лікарні. Агов, містере Візлі, міс Ґрейнджер! Може, ви заведете його? Мадам Помфрі зможе... е-е... трохи тебе підправити.
Підвівшись, Гаррі почувався немов перекривленим. Набравши повні груди повітря, він глянув на свій правий бік. Від побаченого він знову мало не знепритомнів.
З-під мантії визирало щось схоже на товсту гумову рукавичку тілесного кольору. Гаррі спробував поворушити пальцями. Анічогісінько!..
Локарт не зцілив йому кісток. Він їх просто ліквідував.
Мадам Помфрі аж ніяк цьому не зраділа.
- Ти мусив відразу йти до мене! - обурювалася вона, тримаючи жалюгідний, обм'яклий залишок того, що півгодини тому було нормальною рукою. - Вправити кістки я можу за секунду, а от відростити їх!..
- Але ж ви зможете це зробити, правда? - жалібно запитав Гаррі.
- Звичайно, зможу, але це болюча процедура, - похмуро відповіла мадам Помфрі, кидаючи Гаррі піжаму. - Мусиш залишитися тут на ніч.
Герміона зачекала за завісою, а Рон допоміг Гаррі вдягнути піжаму. Було нелегко запхати в рукав руку без кісток, вона була немов гумова.
- Герміоно, як ти можеш захищати того Локарта, га? - запитав Рон крізь завісу, пропиха-ючи крізь манжет розм'яклі пальці Гаррі. - Якби Гаррі хотів лишитися без кісток, він би сам про це попросив.
- Кожен може помилитися, - відповіла Герміона. - Але ж рука тепер не болить, правда, Гаррі?
- Ні, - втішив її Гаррі, - вона взагалі не діє.
Він упав на ліжко, а рука безпорадно хляпнулася біля нього.
Герміона і мадам Помфрі зайшли за завісу. Мадам Помфрі тримала велику пляшку з написом «Косторіст».
- Матимеш тяжку ніч, - попередила вона, наливаючи в мензурку паруючу рідину і подаючи її Гаррі. - Вирощування кісток - не вельми приємна штука.
Неприємним був і сам косторіст. Зілля обпалило Гаррі рота й горлянку, і він почав кахикати й захлинатися. Нарікаючи на небезпечні види спорту і невдатних учителів, мадам Помфрі відійшла.
Рон з Герміоною допомагали Гаррі запивати ліки водою.
- А все ж ми виграли! - сказав Рон, засяявши усмішкою. - І як ти піймав його! А Мелфой який став! Здається, ще трохи - і вб'є тебе!
- Хотіла б я знати, як він зачарував того бладжера, - похмуро озвалася Герміона.
- Можна додати це до списку запитань, які ми поставимо йому, коли вип'ємо багатозільну настійну, - запропонував Гаррі, лягаючи на подушки. - Сподіваюся, вона приємніша за цю гидоту!..
- Особливо, якщо в ній будуть частинки сли-зеринців! Ти, мабуть, жартуєш, - скривився Рон.
Тієї миті раптово відчинилися двері лікарняної палати - то прийшли перевідати Гаррі брудні й мокрі, як хлющі, члени ґрифіндорської команди.
- Неймовірний політ, Гаррі! - палко вигукнув Джордж. - Я щойно бачив, як Маркус Флінт лаяв Мелфоя. Мовляв, снич у нього на голові, а йому й байдуже!.. Мелфой так-то вже скривився!..
Гравці принесли печиво, цукерки і пляшки з гарбузовим соком. Тільки-но вони обступили Гарріне ліжко й налаштувалися на непогану вечірку, як До палати вбігла мадам Помфрі:
- Хлопцеві потрібен спокій, у нього має вирости тридцять три кістки! Геть звідси! ГЕТЬ!..
І Гаррі лишився на самоті з пекучим болем в обм'яклій руці.
Минуло кілька годин, і Гаррі раптом прокинувся серед суцільної темряви, зойкнувши з болю: йому здавалося, ніби в його руці повно великих скалок. Якусь мить він думав, що саме це його й розбудило. А тоді перелякано збагнув, що хтось у темряві витирає йому губкою чоло.
- Іди геть! - крикнув він, але потім упізнав: - Добі!
Вирячені, завбільшки з тенісний м'яч, очі ельфа-домовика приглядалися в пітьмі до Гаррі, а його довгим загостреним носом стікала самотня сльоза.
- Гаррі Поттер повернувся до школи, - жалібно прошепотів він. - А Добі не раз попереджав Гаррі Поттера. Ох, паничу, чому ви не послухали Добі? Чому Гаррі Поттер не вернувся додому, коли спізнився на поїзд?
Гаррі присів на подушках і відхилив губку.
- Що ти тут робиш? - запитав він. - І як ти довідався, що я спізнився на поїзд?