Гаррі спробував, та не встиг він піднести паличку, як містер Олівандер вихопив і її.
- Ні-ні - ось: чорне дерево з волосом єдинорога, вісім з половиною дюймів, гнучка. Нумо, нумо, спробуйте її.
Гаррі пробував. Пробував і пробував. Він навіть не уявляв, чого домагається містер Олівандер. На хиткому стільчику виростала дедалі вища купа випробуваних чарівних паличок, та що більше містер Олівандер діставав їх з поличок, то щасливішим видавався.
- Непростий покупець, га? Не журіться, ми таки підберемо найкращий варіант... А що, як... авжеж, чом би й ні... незвична комбінація... гостролист і феніксова пір'їна, одинадцять дюймів, гарна й пружна.
Гаррі взяв паличку і раптом відчув у пальцях тепло. Він підняв паличку над головою, махнув нею донизу в запилюженому повітрі, і з її кінця зірвався, немов феєрверк, струмінь червоних і золотистих іскор, відкидаючи на стіни мерехтливі відблиски. Геґрід скрикнув і заплескав у долоні, а містер Олівандер закричав:
- Браво! Так, справді, дуже добре! Ну-ну-ну... як дивно... але ж як дивно...
Він поклав Гарріну паличку назад до коробки й загорнув її в брунатний папір, не перестаючи бурмотіти:
- Дивно... дивно...
- Перепрошую, - насмілився Гаррі, - але чому дивно?
Містер Оллівандер вп'явся в Гаррі своїми вицвілими очима:
- Містере Поттер, я пам'ятаю кожну паличку, яку продав коли-небудь. Кожнісіньку. Так сталося, що той фенікс, чия пір'їна з хвоста міститься у вашій паличці, лишив мені ще й другу пір'їну - одну-однісіньку. А дивне тут те, що вам судилася паличка, рідна сестра якої... авжеж, її сестра позначила вас цим шрамом.
Гаррі зробив ковток.
- Так, тринадцять з половиною дюймів. Тисова. Дивно, як таке трапляється. Пам'ятайте: паличка вибирає чарівника. Думаю, містере Поттер, від вас варто сподіватися чогось видатного... Зрештою, Той-Кого-Не-Можна-Називати мав видатні досягнення, - хоч і жахливі, зате видатні.
Гаррі здригнувся. Він уже не знав, чи подобається йому містер Олівандер. Він заплатив за свою чарівну паличку сім золотих ґалеонів, і містер Олівандер, уклонившись, провів їх зі своєї крамнички.
Сонце було вже на вечірньому прузі, коли Гаррі й Геґрід розвернулися й пішли алеєю Діаґон назад, пройшли через мур і вже безлюдний цієї пори «Дірявий Казан». Дорогою Гаррі мовчав і навіть не бачив, як витріщалися на них люди в метро, розглядаючи їхні чудернацькі пакунки й полярну сову, що дрімала в Гаррі на колінах. Ще один ескалатор вгору - і вони на станції «Педінґтон». Гаррі отямився лише тоді, коли Геґрід поплескав його по плечу:
- Треба трохи підкріпитиси, заки не пішов поїзд.
Він купив Гаррі гамбурґер, і вони посідали на пластикові стільчики, щоб поїсти. Гаррі розглядався на всі боки, і все йому чомусь видавалося дивним.
- Всьо файно, Гаррі? Ти якийсь тихенький, - занепокоївся Геґрід.
Гаррі не знав, чи зможе він пояснити свій стан. Це був найкращий день народження в його житті, а проте... Прожовуючи гамбурґер, він підшукував слова.
- Кожен думає, ніби я особливий, - сказав він нарешті. - Всі ці люди в «Дірявому Казані» - професор Квірел, містер Олівандер, але про чари я не знаю нічогісінько. Як вони можуть сподіватися від мене чогось видатного? Я знаменитий, але навіть не можу пригадати чому. Я не знаю, що сталося тієї ночі, коли Вол... перепрошую, тобто коли мої батьки загинули.
Геґрід перехилився через стіл і під його дикою бородою й кошлатими бровами ховалася лагідна усмішка:
- Не журиси, Гаррі. Ти швиденько навчишся. Усі в Гоґвортсі зачинают з нічого, але всьо налагодиться. Ти тілько будь собою. Знаю, як то тєжко. Тебе вирізнили з-поміж усіх, а то завжди тєжко. Але в Гоґвортсі тобі буде дуже файно, як і мені колись було файно, та й дотепер файно, якщо по правді...
Геґрід посадив Гаррі на поїзд, що мав відвезти його назад до родини Дурслі, а тоді дав йому конверт.
- Твій квиток до Гоґвортсу, - пояснив він. - Першого вересня, вокзал Кінґс-Крос, на квитку всьо написано. Будут якісь проблеми з Дурслі, відправ листа совою, вона знає, де си мене шукати... До скорого, Гаррі!
Поїзд рушив зі станції. Гаррі хотів дивитися на Геґріда, поки його буде видно, тож підвівся й притулився обличчям до вікна, проте кліпнув оком - і Геґрід миттю щез.
- РОЗДІЛ ШОСТИЙ -
Поїздка з платформи номер дев'ять і три чверті
Останній місяць, що його прожив Гаррі в родині Дурслі, був не надто радісний. Щоправда, Дадлі тепер так боявся Гаррі, що не лишався з ним в одній кімнаті, а тітка Петунія й дядько Вернон уже не зачиняли Гаррі в комірчині, не силували нічого робити й не кричали на нього, - власне, взагалі не розмовляли з ним. Водночас і перелякані, й розлючені, вони вдавали, ніби стілець, на якому сидів Гаррі, був просто порожній. Хоч така поведінка була кращою від попереднього ставлення, проте згодом це почало пригнічувати Гаррі.