- Так, будь-ласка, - засапавшись, мовив Гаррі.
- Гей, Фред! На поміч!
З допомогою близнюків Гарріну валізу нарешті запхали до купе.
- Дякую, - сказав Гаррі, прибравши з очей змокрілу чуприну.
- Що це? - зненацька запитав один близнюк, показуючи на шрам у формі блискавки.
- Оце так! - вигукнув другий близнюк. - То ти?..
- Це він, - підтвердив перший близнюк. - Це ж ти? - звернувся він до Гаррі.
- Хто? - розгубився Гаррі.
- Гаррі Поттер, - разом вимовили близнюки.
- А, він! - здогадався Гаррі. - Ну, так, це я.
Обидва хлопці витріщилися на нього, й Гаррі відчув, що червоніє. Аж тут, на превелику його втіху, з відчинених дверей вагона долинув голос:
- Фред! Джордж! Де ви там?
- Мамо, ми тут!
Глянувши востаннє на Гаррі, близнюки вийшли з вагона. Гаррі сів біля вікна і міг нишком стежити за рудоволосою родиною на платформі й чути їхню розмову. Мати щойно витягла носову хустинку.
- Рон, у тебе щось на носі.
Найменший хлопчик випручувався, але вона міцно його вхопила й стала витирати кінчик носа.
- Мамо, пусти! - пручався він.
- Ой-йо-йой, нас нецемний Лонцик має сось на носику? - глузливо перекривив малого один з близнюків.
- Заткнися! - розгнівався Рон.
- А де Персі? - запитала мама.
- Вже йде.
З'явився найстарший хлопець. Він уже встиг перебратися в чорну гоґвортську мантію, і на грудях у нього Гаррі помітив блискучий срібний значок із літерою «С».
- Мамо, я ненадовго, - сказав хлопець. - Я в голові поїзда, там є два купе для старост...
- О, то ти вже староста, Персі? - здивовано запитав один із близнюків. - Чого ж ти нам нічого не сказав? Ми навіть не здогадувались.
- Стривай, здається, він щось казав, - встряв інший близнюк. - Одного разу...
- Або й двічі...
- Одну хвилину...
- Цілісіньке літо...
- Замовкніть! - урвав їх староста Персі.
- А як це ти отримав нову мантію? - знову причепився один із близнюків.
- Бо він - староста, - сказала мати з любов'ю. - Гаразд, любий, добре вчися, а як приїдеш, пришли сову.
Вона поцілувала Персі в щоку, і він пішов. Тоді повернулася до близнюків:
- А ви обидва... дивіться мені, поводьтеся цього року чемно. Якщо я отримаю ще одну сову з повідомленням, що ви... висадили в повітря туалет або...
- Висадили туалет? Та ми до нього й близько не підходимо!
- Але ідея чудова. Дякуємо, мамо.
- Нема чого реготати. І пильнуйте Рона.
- Нема плоблем, ми пло Лонцика подбаємо.
- Заткнися! - повторив Рон. Він був майже такий самий заввишки, як близнюки, а його ніс іще й досі пашів від маминої хустинки.
- Гей, мамо, знаєш що? Вгадай, кого ми зустріли в поїзді?
Гаррі відсахнувся від вікна, аби ніхто не побачив, що він дивиться.
- Пам'ятаєш того чорнявого хлопця на вокзалі біля нас? Знаєш, хто то?
- Хто?
- Гаррі Поттер!
Гаррі почув голос маленької дівчинки.
- Ой, мамо, можна я піду подивлюся на нього в поїзді! Мамусю, будь ласка!..
- Ти вже його бачила, Джіні, а він, бідолаха, не в зоопарку, щоб задивлятися на нього. Фред, це правда? Як ти впізнав?
- Запитав його. Побачив шрам. Він і справді мов блискавка.
- Бідолашка! Не дивно, що він був сам... А я ще дивувалася. Він так чемно запитав, як пройти до платформи.
- То нічого, а от цікаво, чи пам'ятає він, яким був Відомо-Хто?
Мати зненацька посуворішала.
- Фред, я забороняю питати його про це. Навіть не думай. Не треба нагадувати йому про це першого ж дня у школі.
- Добре, не панікуй.
Залунав свисток.
- Біжіть! - гукнула мати, і всі троє хлопців заскочили в поїзд. Потім вихилилися з вікна, мати поцілувала їх на прощання, а сестричка захлипала.
- Не плач, Джіні, ми тобі вишлемо цілу купу сов!
- І гоґвортську накривку для унітазу!
- Джордж!
- Мамо, це жарт!
Поїзд рушив, і Гаррі бачив, як мати махала рукою, а дівчинка, плачучи і сміючись, бігла за поїздом, аж поки той набрав швидкості. Потім зупинилася і теж замахала рукою.
Поїзд завернув, і Гаррі вже не бачив ані дівчинки, ні матері. За вікном пролітали будинки. Гаррі відчув, як його душу виповнює захват. Він не знав, куди їде, але там буде краще, ніж у світі, який він лишав позаду.
Прочинилися двері, й до купе зайшов найменший з рудих хлопців.
- Тут хтось сидить? - запитав він, показуючи на місце навпроти Гаррі. - Ніде місця немає.
Гаррі заперечно похитав головою, і хлопець умостився поруч. Він зиркнув на Гаррі, а тоді швиденько відвернувся до вікна, вдаючи, ніби й не дивився на нього. Гаррі бачив, що в нього на носі ще й досі видніє чорна цятка.