Рон подивився на годинник, а тоді люто зиркнув на Герміону і Невіла:
- Якщо через вас нас упіймають, я тоді точно вивчу Квірелове прокляття привидів і нашлю його на вас.
Герміона вже відкрила рота, можливо, щоб підказати Ронові, як посилати цей прокльон, але Гаррі засичав на неї й кивком голови звелів усім іти далі.
Вони скрадалися уздовж коридорів, освітлених смугами місячного сяйва, що лилося у високі вікна. На кожному розі Гаррі боявся натрапити на Філча або Місіс Норіс, але їм щастило. Піднявшись сходами на четвертий поверх, діти навшпиньки пройшли до кімнати з трофеями.
Мелфоя й Креба ще не було. Кришталеві вітрини з трофеями виблискували під місячним промінням. Кубки, щити, тарелі і статуетки вигравали в пітьмі сріблом і золотом. Діти пробиралися попід стінами, поглядаючи на двері в обох кінцях кімнати. Гаррі витяг свою паличку про випадок, якщо Мелфой вискочить зненацька й почне без попередження. Повільно спливали хвилини.
- Запізнюється... може, злякався? - прошепотів Рон.
Тут вони аж підскочили, бо в сусідній кімнаті щось зашуміло. Гаррі тільки-но підніс угору паличку, як до них долинув чийсь голос, але то був не Мелфой.
- Обнюхай усе, кицюню, вони могли в кутку десь причаїтися.
То Філч звертався до Місіс Норіс. Похолонувши від жаху, Гаррі нестямно замахав рукою, показуючи, щоб вони швиденько йшли за ним. Усі мовчки задріботіли до дверей, тікаючи від Філча. Щойно Невілова мантія зникла за рогом, як Філч крізь другі двері увійшов до кімнати з трофеями.
- Вони десь тут, - почули вони його буркіт, - мабуть, ховаються.
- Сюди! - беззвучно підказав Гаррі, й нажахані діти поповзли вздовж довжелезної галереї, де стояли лицарські обладунки. Було чути, як наближається Філч. Раптом Невіл вискнув з переляку й побіг, потім спіткнувся, схопив Рона за поперек, і вони обидва попадали на постать воїна в обладунку.
Брязкіт і гуркіт були такі, що могли розбудити увесь замок.
- ТІКАЙМО! - крикнув Гаррі, й усі четверо помчали галереєю, не озираючись, чи біжить позаду Філч. Вони завернули за ріг і помчали одним, а тоді другим коридором, хоча Гаррі навіть не уявляв, де вони й куди прямують. Проскочили крізь якийсь гобелен і опинилися в потаємному переході, пробігли його й побачили, що стоять біля класу заклинань, який був доволі далеко від кімнати з трофеями.
- Здається, він загубив нас, - насилу переводячи дух, мовив Гаррі. Притулився до холодної стіни й витер спітніле чоло. Невіл аж перегнувся навпіл, важко відсапуючись і хриплячи.
- Я ж... казала... вам, - захекано промовила Герміона, хапаючись за горло. - Я ж... казала... вам.
- Треба вертати до ґрифіндорської вежі, - прошепотів Рон, - і то якомога швидше.
- Мелфой тебе надурив, - сказала Герміона. - Ти зрозумів нарешті? Він і не збирався з тобою зустрічатися, а Філч знав, що хтось прийде до кімнати трофеїв: мабуть, йому підказав сам Мелфой.
Гаррі подумав, що вона, певне, має рацію, але не хотів у цьому признаватися.
- Ходім.
Але піти було не так просто. Не ступили вони й десяти кроків, як клацнула клямка і з класу щось вилетіло просто на них.
То був Півз. Помітивши дітей, він утішено закректав.
- Півзе, будь ласка, цить! Нас усіх виженуть!
- Гуляєте опівночі, малючки-першачки? - захихотів Півз. - Фу-фу-фу! Якщо ви такі нечемні, то вас упіймають, так-таки-так!
- Півзе, благаємо, не виказуй нас!
- Мушу розповісти Філчеві, мушу! - прикидався святенником Півз, хоч його очі зловісно виблискували. - Знаєте, це для вашого ж добра!
- Забирайся геть! - у Рона урвався терпець і він щосили турнув Півза, але це була величезна помилка.
- УЧНІ, ЯКІ НЕ СПЛЯТЬ! - заверещав Півз, - БІЛЯ КЛАСУ ЗАКЛИНАНЬ Є УЧНІ, ЯКІ НЕ СПЛЯТЬ!
Прослизнувши під Півзом, діти щодуху помчали в кінець коридору, де наскочили на двері - і то замкнені.
- Гаплик! - заскімлив Рон, поки вони безпорадно напирали на двері. - Ми попалися! Нам кінець!
Уже чулися кроки: Філч щодуху біг туди, де волав Півз.
- Та відступіться ж! - скрикнула Герміона, вихопила в Гаррі паличку, постукала нею по замку й прошепотіла: «Алогомора!»
Замок клацнув і двері відчинилися; діти, штовхаючись, проскочили крізь двері, притьмом зачинили їх за собою й зачаїлися.
- Півзе, куди вони побігли? - допитувався Філч. - Ану зізнавайся!
- Скажи «будь ласка».
- Не мороч мені голову! Півзе, де вони?
- Я не скажу НІЧОГО, доки не скажеш «будь ласка»! - протягнув Півз своїм занудним співучим голосом.
- Ну... будь ласка!