- Тебе також! - відповів Гаррі. - Ти бачиш? Я маю дарунки!
- А ти чого сподівався, капусти? - здивувався Рон, повертаючись до своїх пакунків, яких було значно більше, ніж у Гаррі.
Гаррі взяв верхній дарунок. Він був загорнутий у цупкий бурий папір, на якому виднів абияк нашкрябаний напис: «Гаррі від Геґріда». Всередині була грубо обтесана дерев'яна дудка. Геґрід, напевне, сам її вирізав. Гаррі дмухнув - пролунало щось подібне до ухкання сови.
У другому, малесенькому, пакуночку була записка.
«Ми отримали твого листа й посилаємо різдвяний подарунок. Дядько Вернон і тітка Петунія».
До записки була приліплена скотчем монетка в п'ятдесят пенсів.
- Оце любов! - мовив Гаррі.
Рон зацікавився монеткою.
- Дивно! - вигукнув він. - Яка чудернацька форма! Це що, гроші?
- Можеш узяти їх собі, - розсміявся Гаррі, побачивши Ронів подив. - Так, від Геґріда, від тітки з дядьком, а це хто прислав?
- Мені здається, я знаю хто, - сказав, почервонівши Рон, і показав на досить великий пакунок. - Моя мама. Я їй розповів, що ти ні від кого не сподіваєшся дарунків і... Ой, ні-і!.. - простогнав він. - Вона сплела тобі светр фірми Візлі.
Гаррі розірвав папір і побачив там пухнастий яскраво-зелений светр і велику коробку домашнього печива.
- Щороку вона плете нам светри, - бідкався Рон, розпаковуючи свого, - і мій завжди темно-бордовий!
- Яка вона дбайлива! - сказав Гаррі, куштуючи печиво, яке виявилося дуже смачним.
У наступному дарунку також були ласощі - шоколадні жабки від Герміони.
Залишався ще один пакунок. Гаррі підняв його і зважив на руці. Він був легесенький. Гаррі розгорнув. Щось текуче й сріблисто-сіре ковзнуло на підлогу, поблискуючими складками. Ронові аж дух забило.
- Я чув про це, - сказав він стишеним голосом, випустивши з рук коробку з горошком на всі смаки від Герміони. - Якщо це те, що я думаю, то це справді рідкісна штука, і то неймовірно цінна.
- Що це?
Гаррі підняв з підлоги сяйливу сріблисту матерію. Вона була дуже дивна на дотик, немов тканина, зіткана з води.
- Це плащ-невидимка! - захоплено вигукнув Рон. - Точно! Спробуй його одягнути!
Гаррі накинув на плечі плаща, і Рон аж завищав:
- Це він!.. Глянь униз!
Гаррі подивився на свої ноги - але вони мовби зникли. Метнувся до дзеркала, і побачив відображення своєї голови, що висіла в повітрі без тіла. Натягнув плаща собі на голову - не стало й голови.
- Там є записка! - раптом вигукнув Рон. - З нього випав папірець!
Гаррі скинув плаща і схопив записку. Дрібним закрученим почерком, якого доти він ніколи не бачив, там були написані такі слова:
Твій тато лишив його мені перед смертю.
Настав час повернути його тобі.
Користуйся ним з розумом.
Бажаю тобі чудового-пречудового Різдва.
Не було жодного підпису. Гаррі витріщився на лист. Рон був зачарований плащем.
- Я б за таке віддав усе, що завгодно! - казав він. - Усе, що завгодно!.. Що з тобою?..
- Нічого, - відповів Гаррі. Він почував себе дуже дивно. Хто прислав цього плаща? Невже він справді належав колись його батькові?
Та перше, ніж він устиг щось сказати чи подумати, двері спальні розчинилися навстіж, і до кімнати заскочили Фред і Джордж Візлі. Гаррі миттю заховав плаща. Поки що він не хотів ні з ким ним ділитися.
- Вітаємо з Різдвом!
- Гей, дивися! І в Гаррі є джемпер фірми Візлі!
Фред і Джордж були вдягнені в блакитні джемпери, один з великою літерою «Ф», а другий - «Д».
- А в Гаррі кращий, ніж у нас, - сказав Фред, тримаючи светр Гаррі. - Мати, мабуть, більше старається, якщо ти не член родини.
- А чому ти свого не вбираєш, Рон? - запитав Джордж. - Давай, одягни, він гарний і тепленький!
- Ненавиджу бордовий колір! - пробурмотів Рон, неохоче натягаючи через голову светра.
- У тебе нічого не написано, - зауважив Джордж. - Вона, мабуть, думає, що ти й так не забудеш своє ім'я. Але ж і ми не дурні: чудово знаємо, що нас звати Дред і Фордж.
- Що тут за галас?
До кімнати зазирнув Персі Візлі, несхвально похитавши головою. Він, безперечно, теж розгортав свої дарунки, бо тримав у руках пухнастого джемпера, якого й вихопив у нього Фред.
- Літера «П» - Почесний староста! Ану, Персі, вдягай, ми всі одягли свої светри, навіть Гаррі!
- Я... не... хо-о-чу... - долинали невиразні слова Персі, поки близнюки натягували йому на голову джемпер, збивши з носа окуляри.
- До речі, тобі нема чого сидіти нині зі старостами, - сказав Джордж. - Різдво - це родинне свято.
Й вони поволокли з кімнати Персі, натягши на нього светра, немов гамівну сорочку.