Выбрать главу

- Я тут у справах, Півзе, - прохрипів Гаррі. - Сьогодні щоб тебе тут не було!

- Гаразд, прошу пана, звичайно, мене не буде! - погодився Півз, знову здіймаючись угору. - Сподіваюся, Бароне, вам пощастить, а я не заважатиму!

І він щез.

- Геніально, Гаррі! - зашепотів Рон.

Через кілька секунд вони стояли перед забороненими дверима на четвертому поверсі, але двері були вже прочинені.

- От тобі й маєш! - тихо вимовив Гаррі. - Снейп уже пройшов повз Флафі.

Побачивши відчинені двері, вони уявили, що їх чекає попереду. Гаррі повернувся до друзів, що тулилися з ним під одним плащем:

- Якщо хочете повернутись, я вас зрозумію. Можете взяти плащ, мені він уже не потрібний.

- Не будь дурним! - відказав Рон.

- Ми з тобою, - підтвердила Герміона.

Гаррі штовхнув двері.

Двері зарипіли, й залунало грізне гарчання. Всі три собачі носи почали нестямно принюхуватися до дітей, хоча пес їх і не бачив.

- Що це в нього під лапами? - прошепотіла Герміона.

- Ніби якась арфа, - придивився Рон. - Мабуть, її залишив Снейп.

- Пес прокидається, тільки-но перестає звучати музика, - сказав Гаррі. - Ану, зараз побачимо...

Він приклав до вуст Геґрідову дудку і дмухнув. Насправді то була й не мелодія, проте вже на першій ноті очі потвори почали заплющуватися. Гаррі дмухав, майже не переводячи духу. Пес поволі перестав гарчати, його лапи захиталися, він опустився навколішки, а тоді гепнувся на підлогу й міцно заснув.

- Не переставай грати! - сказав Гаррі Рон, коли діти вийшли з-під плаща й підкралися до люка. Наблизившись до величезних голів, відчули гарячий і смердючий віддих пса.

- Думаю, люк можна відчинити, - сказав Рон, зазираючи псові за спину. - Підеш перша, Герміоно?

- Ні!

- Ну, добре... - Рон скреготнув зубами й обережно переступив через собачі лапи. Нахилившись, смикнув кільце - і люк відчинився.

- Що там видно? - нетерпляче спитала Герміона.

- Нічого. Просто пітьма. Нема як злізти. Треба стрибати.

Гаррі, що й далі грав на дудці, махнув Ронові, щоб привернути його увагу, й показав на себе.

- Хочеш іти першим? Ти певен? - запитав Рон. - Я не знаю, як тут глибоко. Дай дудку Герміоні, щоб пес не прокинувся.

Гаррі передав дудку. Під час миттєвої тиші пес загарчав і заворушився, але, тільки-но Герміона заграла, знову заснув як мертвий.

Гаррі переліз через пса й зазирнув у люк. Дна не було видно.

Проліз крізь отвір і завис на кінчиках пальців. Тоді глянув на Рона й сказав:

- Якщо зі мною щось трапиться, не йдіть сюди. Відразу біжіть до соварні й відправте Гедвіґу до Дамблдора, добре?

- Гаразд, - відповів Рон.

- Сподіваюся, за хвилину побачимось.

І Гаррі відпустив пальці. Холодне, вогке повітря проносилося повз нього, а він падав усе нижче, нижче, нижче і ось...

ГУП! Із кумедним, приглушеним звуком він гепнувся на щось м'яке. Присів і помацав довкола рукою, його очі ще не звикли до темряви. Здавалося, ніби він сидить на якійсь рослині.

- Усе гаразд! - гукнув він туди, де виднілася цяточка світла завбільшки з поштову марку, - це, власне, й був відчинений люк. - М'яка посадка, можна стрибати!

Рон стрибнув - і приземлився поруч із Гаррі.

- Що це таке? - були його перші слова.

- Не знаю, якась рослина. Мабуть, щоб пом'якшувати падіння. Герміоно, давай!

Далека музика стихла. Пес гучно гавкнув, але Герміона вже стрибнула. Приземлилася з другого боку від Гаррі.

- Ми десь на сотні метрів під школою, - сказала вона.

- Нам пощастило, що тут ця рослина, - мовив Рон.

- Пощастило! - заверещала Герміона. - Гляньте на себе!

Вона підскочила й насилу поповзла до вологої стіни. Насилу, бо, тільки-но приземлилася, рослина своїми змієподібними вусиками стала обплітати їй ноги. Гарі з Роном навіть не помітили, в якій халепі вони опинилися.

Герміона встигла вивільнитися ще до того, як рослина її впіймала. Тепер вона нажахано спостерігала, як хлопці з усіх сил виривалися від рослини, але що більше вони вовтузилися, то міцніше й швидше вона їх обплітала.

- Не рухайтесь! - звеліла їм Герміона. - Я знаю, це - пастка диявола!

- О, я дуже радий, що знаю тепер назву, це - супердопомога! - розсердився Рон, не даючи рослині стиснути його шию.

- Замовкни, я пробую згадати, як її вбити! - крикнула Герміона.

- То швидше, бо я задихаюся! - прохрипів Гаррі, відбиваючись від пагона, що закручувався йому навколо грудей.