— Такий стан справ може бути тільки там, звідки ви прийшли, — заперечив Гарун. — Але в цих краях діють суворіші правила.
— У цих краях, — не вгавав синьобородий Якщоб, — як марную час на Крадія Рознімного Інструмента, який не вірить у те, що не бачить. А що ти бачив, Злодійчуку? Африку ти бачив? Ні? Так, вона насправді он там? А підводні човни? Га? А град, бейсбол, пагоду? А золоті копальні? Кенгуру, гору Фудзіяма, Північний полюс? А минуле було? А як щодо майбутнього, воно настане? Повір своїм очам, і ти потрапиш не в одну халепу.
Тут він запхав руку в кишеню своїх шароварів і вийняв її вже стиснутою в кулак.
— Дивись сюди, аби я не назвав тебе телепнем. — Він розтиснув пальці, й Гарунові очі полізли на лоба.
По долоні Джина Води походжали малесенькі птахи; щось дзьобали там, махали своїми мініатюрними крильцями і ширяли над долонею. А поряд з птахами були також дивні крилаті казкові створіння: ассирійський лев з людською бородатою головою та парою великих волохатих крил, що виросли з його боків; крилаті мавпи, летючі блюдця, крихітні ангели, повітряні (й очевидно дихаючі повітрям) риби.
— Вибирай, що заманеться, — запропонував Якщоб.
Хоча було очевидним, що ці чарівні створіння дуже маленькі й зможуть нести хіба що відкушений ніготь, Гарун вирішив не сперечатися й показав на крихітного гребенястого птаха, який скоса позирав на нього надзвичайно розумним оком.
— Отже, ти вибрав Одуда, — промовив майже що вражено Джин Води. — Мабуть, тобі, Крадію Рознімного Інструмента, відомо, що в старовинних оповідях Одуд — це птах-провідник, який веде за собою решту птахів у перельотах через купу небезпек до їхнього кінцевого місця призначення. Так-так. Хтозна, юний Злодійчуку, що з тебе ще може вийти? Однак часу на роздуми ми не маємо, — завершив він і підбіг до вікна, викинувши крихітного Одуда в ніч.
— Навіщо? — прошепотів Гарун, не бажаючи розбудити тата, після чого Якщоб знову лукаво всміхнувся.
— Дурне запитання, — відповів він невинно. — Просто так захотілося, примха. Не тому, що я знаю про такі речі більше за тебе, аж ніяк не тому.
Гарун підбіг до вікна й побачив, що по Безрадісному озері плаває Одуд завбільшки з двоспальне ліжко, досить великий, аби нести на спині Джина
Води й хлопчика.
— Вирушаємо, — промовив Якщоб надто голосно, як на Гаруна, а тоді стрибнув на підвіконня, а звідти на Одудову спину. Гарун якусь мить вагався, а тоді й собі стрибнув у довгій червоній нічній сорочці з пурпуровими латками, міцно стискаючи Рознімний Інструмент у лівій руці. Як тільки Гарун умостився за спиною Джина Води, Одуд обернув голову й глипнув на нього критичним, однак (Гарун сподівався) дружнім оком.
Вони здійнялися й швидко злетіли в небо.
Від прискорення Гаруна аж втискало в затишне, густе й дещо волохате пір'я на спині Одуда, у пір'я, яке ніби окутувало Гаруна зусібіч і захищало під час перельоту. Минуло кілька хвилин, а він все ще розмірковував над дивними речами, що сталися з ним за короткий час.
Невдовзі вони летіли з такою швидкістю, що Земля під ними й небо над ними злилися в суцільному мареві, й Гарунові здалося, що вони не летять, а зависли у цьому неймовірному туманному просторі. «Коли водій Поштового Автобуса Алеж мчав у гори М, я відчував те саме, — згадав він. — Аж не віриться: цей Одуд з гребенем пір'я на маківці дуже схожий на Алежа з його гривою, що також стирчала на маківці! І бакенбарди Алежа були пір'ястими, а пір'я Одуда, як я помітив під час злету, було також волохатим».
Вони летіли з неймовірною швидкістю, і Гарун крикнув у вухо Якщобові:
— Жоден птах не може так швидко літати. Якась машина?
Одуд поглянув на нього своїм пильним блискучим оком.
— Маєш якісь заперечення щодо машин? — запитав він гучним голосом, геть таким як у водія Поштового Автобуса. Й одразу продовжив:
— Але ж, але ж, але ж ти довірив мені своє життя. То чому я не можу бути гідним твоєї поваги? Машини також мають почуття власної гідности. Не треба так на мене дивитися, юначе; однак не можу нічого вдіяти, якщо я тобі когось нагадую; в крайньому разі всім водіям сподобалась би хороша, швидка машина.
— Ти читаєш мої думки, — промовив Гарун дещо докірливо, бо коли якась механічна птаха підслуховує твої роздуми, виникає не надто приємне відчуття.
— Але ж, але ж, але ж, — відповів Одуд, — я спілкуюся з тобою подумки, бо, як ти можеш зауважити, з аеродинамічних міркувань я навіть не роззявляю дзьоба.
— Як же тобі це вдається? — допитувався Гарун, і відповідь не забарилася — швидка, як блискавка:
— ПНСП. Процес, Надто Складний для Пояснення.
— Гаразд, мовчу, — погодився Гарун. — А як тебе звати?
— Називай мене як хочеш, — відповів птах. – З огляду на очевидні причини називай мене Алежем.
Ось так Гарун Халіфа, син казкаря, ширяв у нічному небі на спині Алежа-Одуда з Якщобом-Джином Води, який став його провідником. Зійшло сонце, й незабаром Гарун помітив у далині схоже на астероїд небесне тіло.
— Це — Кагані, другий Місяць Землі, — промовив Алеж-Одуд, не роззявляючи дзьоба.
— Але ж, але ж, але ж, — почав заїкатися Гарун (чим дуже розвеселив Одуда), — Земля має тільки один Місяць. Як стільки часу другий супутник міг залишатися невідкритим?
— Але ж, але ж, але ж усе через швидкість, — пояснював Алеж-Одуд. — Швидкість — це Необхідність Якости! У всіх екстрених випадках — під час пожежі, автокатастрофи, кораблетрощі — що найпотрібніше? Авжеж. Швидкість пожежних авто, карет швидкої допомоги, рятувальних кораблів. А за що ми хвалимо Яйцеголових? Хіба не за Швидкість Думки? В усіх видах спорту Швидкість (ніг, рук, ока) — це суть усього! А якщо людям до снаги щось робити швидко, то для цього вони створюють машини. Швидкість, надшвидкість! Якщо б не швидкість світла, то всесвіт був би темний і холодний. Однак якщо швидкість сприяє виявленню речей, то так само швидкість може їх і приховувати. Місяць Кагані рухається настільки швидко, що його не можна виявити за допомогою земних інструментів; також його орбіта змінюється на один градус з кожним обертом, тому через триста шістдесят обертів він пролітає над кожною точкою Землі. А мінливість поведінки сприяє ухилянню від виявлення. Однак існують серйозні причини мінливости орбіти: Оповідна Вода повинна доставлятися по всій планеті в однаковій кількості. Ву-ум? Варум? Це досягається лишень на високих швидкостях. Думаю, ти оцінив переваги машин.
— Виходить, Місяць Кагані рухається за законами механіки? — поцікавився Гарун, однак Алеж переключив свою увагу на практичні питання.
— Наближаємося до Місяця, — промовив птах, не роззявляючи дзьоба. — Синхронізація відносної швидкости. Готуємося до посадки. Точки дотику досягнемо за тридцять секунд, двадцять дев'ять, двадцять вісім…
Назустріч їм летів іскристий і, як здавалося, безкінечний водяний простір. Появилася поверхня Кагані; куди не кинеш оком, усюди була вода. Але що то була за вода! Вона переливалася геть усіма барвами, барвами діамантової буйности, барвами, яких Гарун уявити собі не міг. До того ж, це мусив бути теплий океан, тому що над водою Гарун бачив пару, яка виблискувала в сонячному промінні. Гарун затамував подих.
— Океан Оповідних Потоків, — промовив Якщоб-Джин Води, а його блакитні бакенбарди аж сяяли від гордости. — Хіба не вартувало все це такої далекої й такої швидкої подорожі?
— Три, — промовив Алеж-Одуд, не роззявляючи дзьоба. — Два, один, нуль.
Вода, вода, всюди вода; жодного натяку на сушу…
— Це обман, — вирвалося в Гаруна. — Тут нема Ґуп-Сіті, якщо тільки я не помиляюся. А якщо нема Ґуп-Сіті, то нема Будинку ПНСП, нема Моржа, а значить, не треба було сюди летіти.
— Не жени коней, хлопче, — сказав Джин Води.