«Фелікс, блін. Ти що, вирішив усім розповісти про те, що відбулося сьогодні вночі? Козел ти, Фелікс; козел.»
Я дивлюсь на хлопчаків і досі не можу вимовити й слова.
- Ти не хочеш пояснити, чому послала його? – запитує Ерік.
«Оу, то наш бідненький хлопчик пожалівся на таку курву як я.»
- Не знаю, я ніяк не можу зрозуміти його відношення до себе. Як можна говорити дівчині, що сприймаєш її як сестру і, при цьому, так палко цілувати? – останні слова переходять на крик, а з очей нестримно капають сльози.
- Ей, мала, ти чого? Не плач, будь ласка. Він що, цілував тебе? Ти, мабуть, не хотіла? От придурок. А він нас тут зустрів і весь такий типу: «Адам, я образив твою сестру, вибач мені. Що тепер робити? Я не хочу, щоб вона перестала зі мною спілкуватись.» Загалом, ми йому сказали, щоб він прийшов до тебе ввечері, і ви спокійно поговорили, – розповів мені кузен.
Я ткнулась у плече Адама та намагалася плакати якомога тихіше.
- Емма, що тобі треба купити в магазині? – запитує Ерік.
- Спагеті, масло та сік. А що?
- Я зараз піду куплю… Тобі краще не йти до магазину в такому вигляді.
- Дякую, Ерік. Я тобі потім гроші віддам.
Трохи заспокоївшись, я вирішую запитати у хлопців:
- Які у вас плани на сьогоднішній вечір?
- Ти хочеш провести його з нами, щоб втекти від розмови з Антоном? – запитує Артем.
- Ні, я хочу запропонувати вам прийти до мене. Мами немає вдома, а тому мені дуже нудно. А щодо Фелікса… я і так не збираюся з ним говорити.
- А що, давайте і справді зберемось сьогодні в Емми; фільм якийсь подивимось.
Хлопці швидко погодились, а тому Артем пішов у магазин до Еріка, щоб купити смачненького для перегляду кінофільму.
- А якщо чесно, Емма, яке в тебе відношення до Фелікса?
- Він подобається мені, справді. І мені здається, що я йому теж не байдужа. Але оця його манія відносин «брат – сестра» мене бісить, розумієте?
- Я думаю, що ти йому подобаєшся, а він просто боїться оцього статусу, що має дівчину, від якої залежить, – сказав Артем.
- Ну так, звісно. Набагато легше просто погратись, а потім типу «ну ми ж друзі, так?» Не хочу такого відношення до себе. Я ж не кажу йому, що ми прямо пара, і хай тільки спробує відійти від мене; ні, я просто хочу знати, що це все серйозно, а не якась там гра.
- Ей, ми вже скупились, – крикнув Артем. – Ми спочатку по домам чи відразу до Емми?
- Давайте відразу, лише, може до Дані з Міленом подзвонимо? – запитав мій кузен. – Емма, ти ж не проти?
- Звісно ж ні. Нехай приходять.
Отож зустрівшись із Даніїлом та Міленом, ми, всією юрбою, направились до мене. Мілен прихопив із собою декілька дисків, тому ми, прийшовши, почали вибирати фільм для перегляду.
- Давайте «Астрал» подивимось. Хороший ужастік, – запропонував Артем.
- Ага, лише тобі потім ще додому по темноті повертатись. Не боїшся? – запитує Адам. – Може краще щось комедійне? О, «Один вдома».
- Ну блін, ні. Зараз же не Новий рік. А як вам «Бійцівський клуб»? – пропонує Остап.
- Він депресивний, може краще щось інше? – влазю у розмову я.
- Тоді давайте подивимось те, що запропонує Емма, – говорить Ерік, і всі переводять свій погляд на мене.
Я швидко переглядаю усі диски і все ж вибираю.
- «Господин Никто». Усі дуже проти?
- Ні, ніхто не проти, – каже Мілен та вмикає фільм. Ми вміщуємося на дивані, а Артем із Адамом примощуються на підлозі.
Переглядаючи кінофільм та поїдаючи вкусняшки, я і забула, що скоро тут повинен з’явитись Фелікс.
«Ні, я не вийду до нього.»
- Ей, Артем, зупини фільм на хвилину, – просить Даня.
- Навіщо?
- Мені здається, що я чув звук ударів камінців у вікно.
«Це Фелікс. Це точно він.»
Коли ми зупинили фільм, то відразу ж зрозуміли, що хтось і справді кидає камінці у моє вікно.
- Що тут за женихи до тебе ходять? – посміхаючись, запитав Мілен.
- А, це ж ви з Даніїлом нічого не знаєте, – сказав Адам і почав коротко розповідати ситуацію, що склалася.
- Оу, Емма, ти знаєш, що твій Антон дибіл? – запитує Даня та додає: – Хочеш, щоб він заревнував? Цілуватись зі мною для цього не обов’язково… хоча й можна було б.
- Давай без поцілунків. То як ти пропонуєш визвати ревність у Фелікса? – запитую я.
- Зараз я підійду і відкрию вікно замість тебе.
- Добре; я згодна.
Сиджу біля хлопців та споглядаю за Даніїлом, який розшторює занавіски та відриває навстіж вікно.
- Що ти хочеш? – нагло запитує Даня.
- А ти що там забув? – у голосі Фелікса звучить спантеличеність.
- Не що, а кого. Я забув туту дівчину; саме зараз повертаю, а ти мені трохи так заважаєш.
- Спробуй хоч пальцем до неї доторкнутись – і ти труп.
«Блін, я ще ніколи раніше не чула, щоб Антоша так злився.»
Даніїл демонстративно відходить від вікна, щоб зробити вигляд, що доторкнувся до мене.
- Доторкнувся. Знаєш, вона така приємна на дотик.
- Так, знаю.
- То ти вже встиг її облапати? Ти козел, Фелікс; ти знаєш це?
- Знаю, але право називати мене так має лише Емма.
- Можливо, але я не думаю, що ти вартий того, щоб вона взагалі говорила про тебе; навіть про те, який ти придурок.
- А серйозно, Дань, що ти там робиш?
- Фільм разом із дівчиною дивлюсь, а ти нам заважаєш.
- Поклич Емму; я хочу з нею поговорити.
- Чувак, відстань, а? Ти розумієш, що вона не має бажання з тобою розмовляти?
«Ні, я маю бажання. Треба все ж поговорити.»
- Даніїл, я поговорю з ним, – випалюю я.
- Сонце, ти впевнена? – дивується хлопець.
Коли я підходжу до вікна, Даня тихенько говорить: «Вибач» і цілує мене у щоку; демонстративно: щоб це побачив Антоша.
- Ти хотів поговорити зі мною? – запитую я, ледве приховуючи дрижання голосу.
- Я скучив за тобою, принцеса.
- Не смій називати мою дівчину прин… – не встигає вимовити Даня, як Фелікс перебиває його:
- Заткнись.
«Отак-от. Не боячись. Чітко. Прямо.»
Даніїл відходить від вікна, а Антоша продовжує говорити:
- Принцес, я не розумію у чому провинився. Мабуть, ідіот якийсь, проте я справді не можу зрозуміти, що зробив не так. Поясни… і я піду, чесно.
«Ні, Фелікс, я не хочу, щоб ти йшов.»
- Не можна користуватись людьми. Не можна все робити лише так, як хочеш ти сам.
Антоша довго стояв, просто дивлячись на мене, а потім сказав:
- Я все одно не розумію.
- А я не люблю пояснювати. Мої думки не зрозумілі навіть мені, – відповіла я та, закривши вікно, відійшла від нього.
- Ей, Емма, ти молодець. Добре хлопця відшила, – посміхнувшись, сказав Ерік.
- Ні, це таки він мене відшив, а не я його.
«Ну блін, зараз я знову почну плакати. Ні, не буду, треба бути сильною; а весь цей період життя, пов'язаний із Феліксом – просто забути.»
Хлопці ввімкнули фільм, а я – як не намагалася вникнути в його сенс, все одно постійно відволікалась, думаючи про Фелікса.
Ми додивились кінофільм, ще трохи поговорили про якісь неважливі речі і вирішили, що вже час розходитись по домівкам. У мене сильно розболілась голова, тому я вирішила провести хлопців на вулицю. Я була не зовсім готова до того, що побачила: Антоша тримає в руках велику декоративну ромашку та коробку якихось солодощів.
«Це для мене? Справді? Йому досі не набридло бігати за мною?»
- Хочеш, я з ним розберуся? – запитує Даня.
- Ні, дякую, не треба.
Фелікс помічає, що з мого дому виходить не лише Даніїл, а ще й Адам, Артем, Ерік, Мілен та Остап, і кожен із них проходячи крізь нього говорить слово «придурок».