- Ходімо до моєї кімнати, – сказав Фелікс, відкривши преді мною двері. – Можеш сісти на кресло, доки я буду шукати тобі футболку.
- А як же розповідь?
- Добре. Там, де я раніше проживав, та залишилась моя молодша сестра, зведена. Так от, ти дуже схожа на неї… Загалом, коли я бачу тебе, мені весь час хочеться оберігати, допомагати… ну, як молодшій сестричці. Ось чому я себе так дивно з тобою веду.
«Ну, тепер мені спокійніше, але все одно це все дуже дивно.»
- А що це було тільки-що в машині. Вирішив потриматись з сестрою за руки?
На обличчі Антоші почала сяяти посмішка.
«Ну і чому він оце посміхається?»
- А в кого руки замерзли, проте рукавиць не опинилось?
«Невже він помітив, що я змерзла?
Оу, то він просто грів мені руки, як молодшій сестричці. Блін, щось мені після цього зізнання не набагато й легше: тепер вже немає надії на те, що я можу йому подобатись. Ну що ж, значить так має бути: я йому просто як сестра, і все, не більше…»
- Емма? Ти чому примовкла? Дуже багато нової інформації, так?
- Так, мій мозок ще не встиг це все переварити.
- Знаєш, можеш не забивати собі цим голову. Я можу тебе попереджувати тебе, коли мені захочеться проявити свою братерську любов.
«Любов… так, братерська любов. Не більше.»
- Добре. Так буде краще.
- Домовились… Я, до речі, вже знайшов усі футболки, що в мене є. Ще ось майка крута, проте вона, мабуть, буде дуже велика для тебе.
Антоша тримав у руках чорну майку з якимось чудовиськом, а знизу був напис «I can’t drown my demons, they know how to swim».
- Це ж слова з пісні гурту BMTH, так?
- Так, ти любиш їхню творчість?
- Є деякі дійсно круті пісні, проте слухати я їх почала лише через те, що мені сподобався їхній вокаліст.
Антон почав заливатись щирим сміхом.
«Боже, який він гарний, коли сміється. Тобто він і так гарний, а коли ще й відкриває свою чарівливу посмішку…»
- То можна мені вибрати ось цю майку?
- Звісно ж, але вона буде дуже відверта. Тобі не буде некомфортно від цього?
«Що я бачу? Невже це чортенятко зніяковіло?»
- Я просто одягну під неї ще й топ, і тоді все буде нормально.
- Оу, зрозуміло.
«Так, тепер дуже помітно, що Антоша ніяковіє…
Він що мене там, у своїх думках лише у топі уявляє, чи що? Боже, про що я взагалі думаю?»
- Мені, мабуть, час уже додому.
- Добре, зараз я напишу папі.
- Ти ж поїдеш з нами?
«І навіщо я це запитала?»
- А ти хочеш?
«Ну от. Знову ця посмішка чортеняти.»
- Так.
«Що? Навіщо я це так прямо сказала?»
- Тато звільниться лише через пів години…Ти хочеш крекерів?
- Так, було б добре. Ми знову будемо мити руки разом?
«Ну от, знову мій довгий язик. Ну навіщо таке питати?»
- А ти проти?
- Ні, не проти.
Не знаю, що найшло на хлопця, але він відразу ж підхопився з місця і направився до ванної кімнати; я покрокувала за ним.
Підійшовши до раковини, Антоша відкрутив кран, настроїв температуру води та, нічого не сказавши, підштовхнув мене до умивальника. Не встигла я піднести долоні під напір води, як Фелікс, узявши мої долоні, зробив це за мене.
Не знаю, звідки з’явились такі думки в мене в голові, проте я вирішила урізноманітнити наш процес миття рук. Вивільнивши свої руки з Антонових, я набрала в них трохи води та, повернувшись, виплеснула її Феліксу в обличчя.
Мабуть, йому ідея з обливанням також сподобалася, бо наступні хвилин п’ять, ми просто бризкали один одного водою. У кінці кінців, все завершилось тим, що я опинилася обпертою об стіну, а Антоша, важко дихаючи, посміхнувся і сказав:
- Якщо ти не припиниш, то я обіллю тебе дуже холодною водою, з голови до ніг.
Будучи прижатою до холодного кафелю, я зрозуміла, що для власного здоров’я, краще зупинити цю гру.
- Добре-добре, я здаюсь. Даси, будь ласка, чим витерти обличчя?
- Звісно, – відповів мені Фелікс, протягнувши рушник, проте відразу ж передумав і почав сам витирати моє лице, руки та навіть волосся, яке все одно залишалось мокрим.
Узявши за руку, Антон потягнув мене на кухню. Хлопець увімкнув якийсь музичний канал, по якому розповідали про історію виникнення гурту Beatles, взяв упаковку крекерів та сів коло мене на невеличкий диван.
Фелікс і справді вів себе як старший брат: коли ми одночасно підносили руки до пачки з печивом, він завжди чекав, доки я перша візьму до рук крекер.
Несподівано, заграв рингтон на телефоні Антона, після чого він сказав, що його тато чекає нас на вулиці.
Ми швидко вимили руки: удвох, проте без ігор із обливанням. Я взяла майку для вечірки та, разом із хлопцем, направилась до авто.
Сівши до машини, я пояснила Ієну, де проживаю, після чого авто тронулося з місця. Усю дорогу Антоша про щось розмовляв зі своїм батьком, проте я не вслухалася, бо цього моменту переймалась лише тим, як же приємно пахне цей хлопець, що сидить поруч зі мною, і чому його долонь лежить не просто поверх моєї, а тісно переплетена з нею.
Не встигла я насолодитись цим чудовим відчуттям тепла, як зрозуміла, що ми вже коло мого будинку.
- Дякую за те, що підвезли, – провила я водієві.
- Бувай, Емма. Я зайду завтра по тебе о’пів на п’яту, добре?
- Так, звісно. Бувай.
«Ох, здається я вже сумую. Сумую за тим, що сьогоднішній день майже скінчився; сумую за тим, що не побачу вже сьогодні Фелікса…Так, загалом, я сумую за ним.»
- Ну і де ти була так довго?
«А ось і мама.»
- Я ж написала, що трохи затримаюсь.
- Так, але ж я турбуюсь за тебе.
- Мам, я була у Адама: допомагала йому з підготовкою до вечірки.
- Це я знаю…А потім?
«Блін, невже вона знає, що я була з Антоном?»
- Що потім?
- Я бачила, що тебе тільки-но підвезли додому на автомобілі.
- Я була у Фелікса вдома: на завтрашній вечірці ми представляємось як пара, бо такі правила; а ще треба, щоб на кожному з партнерів була річ іншого, тому ось, – я протягнула мамі майку хлопця.
- Добре, доню, я не серджусь, просто треба було сказати мені відразу.
- Вибач…А зараз, можна мені піти спати? Я не хочу, щоб завтра у мене були фіолетові мішки під очима.
- Звісно ж. На добраніч, зайчик.
- На добраніч, – відповіла я піднімаючись до своєї кімнати.
Лежачи на ліжкові, та вже занурюючись у сон, я відчула вібрацію свого телефону. Із трудом знайшовши його, я побачила, що мені надійшло повідомлення з невідомого номеру. Відкривши смс, я почала читати:
Емма, я постійно думаю лише про тебе.
P . S . Фелікс
«Що? Він думає про мене? Оу, це так мило. Ем, стоп… Ми ж домовились, що наші відносини називаються «старший брат – молодша сестра» Чому ж він…»
Знаєш, мені здається, що брати сестрам такого не пишуть.
«Блін, звідки в нього мій телефон? Невже Адам дав?»
Через пару хвилин знову повідомлення:
Я взагалі-то це зараз не як брат сестрі написав.