— Я тільки тихенько.
— А я тобі наказую — говори, говори, говори.
— Гаразд. Попроси Геленку, щоб пробачила тобі.
— Ні.
— Тоді я мовчу.
— Говори!
— Попроси Геленку…
— Ні!
— Хай не просить, — озвалася Геленка, — але хай погодиться, що розум його вичерпався, бо він не має слушності.
— Ой, тримайте мене! Звідки в неї ці ідеї… — Та хлопцеві раптом стало жаль самого себе, що розум його вичерпався й що ми в своїй підкресленій небалакучості стоїмо високо над ним. Він закопилив губу й сказав:
— Я помилився, тобі не бракує в голові клепки.
Його раптова покора справила на нас чудове враження. Ми також довідалися, що до нього вернувся розум. Інакше він не спромігся б попросити вибачення.
Розум справді повернувся до нього і, як з'ясується далі, трохи не на користь усього людства й усіх мооган.
21
ВОГНЯНИЙ БІФШТЕКС.
ПРЕДСТАВНИКИ НЕБЕСНИХ ТІЛ ПРОВАДЯТЬ ПЕРЕМОВИ.
ЛАДІСЛАВ І ЙОЗІФЕК ДАРУЮТЬ НАМ ОКЕАН.
ДІВЧАТА ЧИНЯТЬ ОПІР.
ЧУДОВА ІДЕЯ
За чверть години ми, представники двох небесних тіл, розпочали історичну нараду. Мимохідь вирішили й повечеряти. Зовні, певно, здавалося, що ми зібралися тільки повечеряти.
В цьому маленькому ресторанчику без вікон, де на скатерки падало світло з електричних свічок під рожевими дашками, ми вивчали меню, як і решта відвідувачів.
Йозіфкові забажалося біфштекса з довгою французькою назвою. Офіціант привіз до столу пересувний колосник і поставив над слабким вогнем сковороду з олією. Ми бачили, що. Йозіфків апетит дорого обійдеться нам. Звісно, я маю на увазі не гроші, а час, якого до ночі залишилося дуже мало. Було ясно, що офіціант має намір смажити біфштекс при наших очах.
Він приніс із кухні на дворіжковій виделці нахромлении шматок м'яса, в кутку біля стойки полив його якоюсь рідиною й запалив. Відтак, наче той бігун із смолоскипом, рушив до нас, кинув м'ясо на сковороду й кілька разів спритно обернув, щоб кожен бік просяк киплячою олією.
Ладіслав поцікавився, чи Йозіфек їстиме біфштекс із вогнем, Йозіфек відказав, що замолоду навчився швидко малювати й говорити животом, але ковтання вогню, на жаль, обминув, і засмучено зітхнув.
Офіціант схопив пляшку і, плеснувши з неї червоного пряного пюре з райських яблук, загасив біфштекс.
Йозіфкові одлягло від серця, і Ладіслав почав хвалити чудовий протипожежний засіб. Варто бризнути на вогонь пюре з райських яблук, і пожежу загашено.
Ми уявили собі будинки, политі пюре з райських яблук, але вирішили десь-інде пояснити Ладіславові, чому пюре так хутко загасило пожежу на біфштексі і яка це була іграшкова пожежа.
Потім кожному з нас принесли те, що ми замовили, і ми заходилися їсти.
Якби ми були дипломати й від нас залежало б щастя держави або й цілого світу, то, певно, не радилися б, поки скінчимо наш бенкет. Але до нас іще ніхто не вирішував долі двох світів. Крім того, дипломати мають увечері більше вільного часу.
І хоч ми спочатку їли в повній мовчанці, однак весь час думали тільки про те, як і що нам зробити. Ми знали, що кожен із нас думає про це, й раз по раз окидали один одного пильним поглядом. Один, скажімо, питав очима: «Ну що, придумав уже?» Другий тільки знизував плечима й ніяково всміхався: «Ні».
Ми всі думали. Але що, коли нічого не придумаємо?
— Слухай, Ге! — озвалася зненацька Геленка.
Після довгої мовчанки ми всі здригнулися від її голосу.
— Ге, ви справді обнишпорили усе небо?
— Навіщо, Геленко? Ах, так. Ні, не все.
— Може, ви знайшли б саме таку планету, як вам треба, молодшу, без людей.
Ця ідея сподобалася надто Ладіславові.
— Молодшу планету, де вже виникли умови для вищих організмів, ви ще застанете там птахоящерів, мамутів і шаблезубих тигрів, а люди там бігають серед мавп; це була б планета акурат для вас.
Я заперечив, що на тій планеті ще дуже неспокійна земля й погане повітря. Та Ладіслав усе ж таки накидав її нам, аж поки я зауважив, що ми говоримо про щось таке, чого тим часом не існує.
— Поки що в цілому світі для мооган є тільки одне місце.
— Та й те зайняте, — докинула Геленка.
— Тепер ви бачите, — мовив Йозіфек, — як це погано, що у всесвіті не друкують газет. Можна було б дати оголошення, що потрібна вільна планета.
— А цікаво, хто б їх отримував на такій незайнятій планеті? Ящери чи бронтозаври? — озвався Ладіслав.
Та Йозіфек тут же заперечив йому:
— Я чекав би відповіді не від ящера, а від якогось космонавта. «Під час своїх зорельотів, вельмишановний добродію, в сузір'ї Стрільця я набачив дуже гарну планету. Розміри її такі й такі, клімат сприятливий, і вона ще не заселена вищими істотами».