Він охоче читав би далі лист космонавта, та Кароліна затулила йому долонею уста й запропонувала, щоб ми подумали, чи можна взагалі збільшити населення Землі на таку величезну кількість.
— Я гадаю, — мовила вона, — що їх можна поселити в пустелях, дівичих пущах, на полярних землях, на всіх незалюднених просторах або мало залюднених. Наша цивілізація поки що не годна обернути їх у родючі краї, а вашій, либонь, це вдалося б доволі легко.
— Запевняю вас, — сказав я, — що на Північнім полюсі ми цілий рік збирали б урожай кокосових горіхів. Шкода тільки, що ця територія не більша хоча б у двадцять разів.
Потім ми всі знов поринули в задуму і заходилися коло десерту.
— Я придумав! — вигукнув Ладіслав. — Даруйте, — сказав він, побачивши, що в нас із несподіванки підстрибнули тарілки. — Але я придумав. Ми накриємо їм шмат моря. Себто вони можуть накрити його собі самі. Дуже просто, Ге, система плавального басейну. Тільки фундамент солідніший, над головою кілька шарів панелей, залізобетону й так далі. Нагорі родючий шар грунту. Пів-Атлантики, вистачить чи ні?
— Я розцінюю це як щедрість із твого боку, — мовив я. — Я знаю, що цю половину океану ти одірвав від серця. Ніколи тобі цього не забуду.
— Я думаю, — сказала Геленка і замовкла. Вона просто думала й поволі їла абрикосовий пиріг, що, безперечно, був вартий більшої уваги.
Я попросив Геленку, щоб вона, коли на те її ласка, дозволила мені вирахувати площу Атлантичного океану й результат поділити на два. Геленка дозволила. Я скористався її згодою, щоб висловити свою думку про Ладіславову споруду системи басейну.
— На половині океану буде безперервно пружинити то вгору, то вниз, десь легше, а десь так, що навіть пес не втримається на ногах. Чи зможемо ми на цій гойдалці пасти корів? Не забувайте, друзі, що Моого потрібне скотарство. Ми легко вмонтуємо апарати кібернетичним пастухам, щоб вони тримали рівновагу, але нічого не зробимо з коровами, вівцями, кіньми й рештою тварин.
Можливо, ми приборкаємо прибій. Я певен, що приборкали б, але оскільки вода з'єднана з водою, це треба зробити в цілому океані.
І тут ми підходимо до головного. Пів-Атлантики нам не вистачить. За моїми підрахунками, нам не вистачить і цілого океану, хіба тільки з усією Кароліниною територією.
Отож скажи, людство, чи віддаси ти мооганам пустелі, полярні краї, дівичі пущі й цілий океан?
— Я вважаю, — озвалася Геленка і цього разу повела далі, — що тут ніхто не має права роздавати ані океани, ані пустелі, ані взагалі нічого, бо це не твій океан, Ладю. Чи, може, твій? Ти не маєш навіть власного стола, а роздаєш океани.
— Коли роздаватимуть столи, — мовив Ладіслав, — я в це не втручатимусь, бо не маю власного стола. Але що належить людству, скажімо, океан, те належить і мені.
— А хто тебе уповноважив говорити від імені людства?
— Я, — відповів я. — Я міг би обрати для цього прем'єр-міністрів, президентів, королів і так далі. Але я обрав вас чотирьох.
Кароліна говоритиме від імені землян з ясним розумом, культурних і добрих душею, а також від імені снігурів і козуль. Геленка репрезентуватиме справедливих, чуйних, упертих, а також дерева. Старший брат усіх дітей Йозіфек — охоронця малих і слабих, а також матерів. Ладіслав — учених, героїв і найславетніших людей взагалі, а також усі мрії.
Я знаю, що тут не заступлені негідники, дурні й усякі горопахи. Ви заступати їх не можете. Якщо вважаєте, що від цього залежить щастя світу, я розмовлятиму і з ними, але окремо, і запам'ятаю все, що вони скажуть.
Отже, ви для мене людство і я повторюю своє запитання: чи віддаси, людство, мооганам п п п (пустелі, полярні землі, праліси) плюс океан?
— Це треба обмізкувати, — сказав Ладіслав. — Бо навіть ці троє п п, найпаче останнє, зовсім не зайві на світі. В пустелях добувають нафту, біля полюса будують метеорологічні станції й аеродроми, і скрізь живуть люди, в пралісі теж.
— Так, живуть, — мовив Йозіфек. — А тепер ти скажеш: океан. Океан…
— Так, я хочу сказати й це. Пів-океану, будь ласка. Але цілий? Ідеться не лише про рибальство, судноплавство і так далі.
— Ідеться також про Гольфстрім, — знову доповнив його Йозіфек, — та інші течії, тобто про тепло, врожай і взагалі про погоду… Які подробиці ми ще забули? Моогани перенесуть нас на тисячу років уперед, у добу без небезпеки й страждань. Більше ніхто й ніколи не запропонує людству. А ми мнемося, що за це шкода віддати пустелі з метеорологічною станцією і з аеродромом. Ми чубимося за Гольфстрім і можемо мати погоду, яка тільки нам заманеться. Зарди краплі солоної води зі злиденним рибальством і з зайвим судноплавством ми відмовимося од вічного здоров'я, достатку й миру?