Я подякував Йозіфкові за гарну промову, і мені вже почало здаватися, що ми виграли. Заплющивши чі, я вже бачив землю мооган, те, як ми обробляємо її на водах. На вествах грунту поробимо схили й горби, засіємо їх усім, що росте на Землі, викопаємо русла для річок, улоговини для озер. А тоді викличемо облогові дощі, щоб ці місця заповнилися прісною водою й щоб зійшли перші рослини.
Я вже впритул підійшов до заснування міст, коли Кароліна сказала, що хоче зробити заяву від імені риб.
— Я хочу виступити від імені риб, хоч маю повноваження тільки від снігурів і козуль. Мооганська цивілізація, поза всяким сумнівом, компенсувала б нам рибальство. Та накрити океан означає вбити його. Подумайте про морські глибини, яке вирує там життя.
— І подумайте, — підхопила Геленка, — про тюленів, моржів і морську пташву. Ви знаєте, скільки на морі може прогодуватися гарних птахів?
— А ти знаєш? Перелічи мені декотрі види гарних птахів. Ну, перелічи! — А що йому не хотілося чекати, властиво, кортіло перелічити птахи, які він знає, Ладіслав випустив на нас густий рій пінгвінів, альбатросів, чайок, гагар, морських чайок, морських орлів, кондорів і ще не знаю яких морських та берегових птахів.
Ми намагалися терпляче вислухати його лекцію з природознавства, та Йозіфек усе ж таки не втримався й урвав Ладіслава.
— Ви думаєте про птахів і про риб, — сказав він. — Думаєте, як прогодуються птахи й риби. А я думаю про те, що іще третина людства не годна прогодувати своїх дітей. Діти жебрачать на розі індійських вулиць, мруть з голоду неврожайних років. Від імені дітей і матерів заявляю: я з радістю пожертвую навіть двома океанами, якщо з ними на Землі щезне голод.
Йозіфек знаходив дедалі вагоміші аргументи для прийняття мооганської цивілізації. І все ж таки наші дівчата знаходили дедалі вагоміші контраргументи.
— У нас теж був голод, а тепер нема, — мовила Геленка.
— Діти жебрачили, а тепер уже не жебрачать, — і собі докинула Кароліна.
А Геленка вела далі:
— Ми поки що не вміємо прогодувати всіх дітей, не вміємо робити погоду, і люди хворіють, довго не витримують, вони ще лихі й таке інше. Але все прийде згодом, ми всього навчимося, та й взагалі не годиться брати від чужих те, що ми годні досягти й без них. Гарна штука така цивілізація, але знищити заради неї цілий шмат світу — хто візьме гріх на душу? Моогани, — Ге, ми це чули від тебе, — якби могли, то не дали б загинути й билинці. А ми повинні вбити цілий океан.
Він — невід'ємна частина нашої Землі; та я вже дуже довго балакаю. Не тому, що мені не шкода мооган. Але погодься, Ге, що це неможливо. Ти й твоя родина і, може, навіть кількасот, кілька тисяч мооган приходьте до Національного комітету, чи куди там ідуть у таких випадках, і спокійно зажадайте притулку в Чехословаччині, я буду цьому щиро рада.
— Факт! Я теж за цю пропозицію! — вигукнув Ладіслав.
Він весь час пильно прислухався і раз по раз окидав Геленку здивованим поглядом, наче не міг повірити, що то вона виголошує цю довгу, гідну уваги промову.
— Я цілком за. Кілька тисяч сюди чи туди, це в ЧССР не грає ролі. Коли ви, моогани, таким чином розсієтесь по державах, буде врятовано кілька мільйонів.
— Кілька мільйонів буде врятовано, а кілька мільярдів загинуть. Я тут не для того, щоб добре влаштуватися зі своєю родиною й забути про Моого.
Я гадаю, що вимовив ці слова майже нечутно, з тихим жалем. Якби співчуття моїх друзів мало тверді виміри, на ньому могло б розташуватися ціле Моого, таке велике було це співчуття, що його я прочитав у чотирьох парах очей.
Та Ладіслав не був би Ладіславом, якби керувався лише почуттями. Мозок його вперто працював, аж поки в ньому спалахнула нова, дуже хитромудра ідея. Певно, вона засяяла йому раптовим спалахом, бо він забув, де ми сидимо, й закричав:
— Придумав! Тепер уже справді, далебі, що придумав. Це надзвичайна ідея. Ге, які у вас дають ордени?
У нас уже давно перестали нагороджувати, підвищувати й відзначати, та я пообіцяв Ладіславові, що для нього щось придумаємо й що неодмінно виділимо йому місце в мооганських підручниках історії, якщо ця ідея відіграє в історії видатну роль.
— Вона відіграє таку саму роль, як… створення світу. Бо восьмого липня тисяча дев'ятсот шістдесят п'ятого року Ладіслав створив мооганам світ.
Що це, вгадайте: один, два, три, чотири, п'ять…