Ганс-Ґеорґ Ґадамер
ГЕЛЬДЕРЛІН ТА МАЙБУТНЄ
У 1943 році випала сота річниця з дня смерти Фрідріха Гельдерліна. З цієї причини Гельдерлін став предметом загальної уваги, як це буває лише з тими, хто дуже глибоко запав у душу народу. Зрештою, це була цікавість особливого роду, вона мала у собі щось від гарячкової оборони. У громадській свідомості ця річниця не була просто нагодою для освіження дещо забутої слави чи підтвердження живого почуття гордости — слава поета, так обожнюваного захопленою молоддю, не подібна до слави когось, хто сто років тому помер, це слава живого, вона ще зовсім юна. Кожен хотів би зробити Гельдерліна лише своїм, шваб — лише для швабів, німець — лише для німців. Але тепер цей поет належить молодій еліті всіх реґіонів як негадано отриманий спадок. На щастя, ми ще не знаємо, що знайдемо у ньому, — тому Гельдерлін як поет є ніби нашим сучасником. Як це нове захоплення вплине на наше ставлення до Шіллера чи навіть Ґете? Образ Гельдерліна, створений минулими поколіннями, уже став неактуальним. Але якою міркою ми повинні міряти того, хто не вкладається ні у яку мірку, коли навіть найвища оцінка не є надмірною? Самого Гельдерліна гризли амбіції стати врівень з великими — Шіллером і Ґете. Сьогодні, сто років після його смерти, ці сміливі амбіції ніби реалізуються. Навіть німецька сцена звертається до цього найбільш несценічного з творців і бачить у ньому нову надію, а спроби інтерпретації таїнства його творчости уже втратили свій лік.
Щоб зрозуміти це, потрібно усвідомити всю історію творчости Гельдерліна та її впливів. У той момент, коли його торкнулося безумство — у сутінках Гельдерлін мав ще жити сорок років, — його творчість ще не сягнула свого зеніту. Дуже мало речей появилося друком, лірика, що була написана у роках перед западанням ночі, частково була зовсім невідома, а частково розпорошена по альманахах і брошурах. Справжня сутність його поезії була забута. Гельдерліна сприймали і приймали рівно тією мірою, якою він укладався в уже засвоєний світ уявлень. У його творчості бачили шляхетну експресію романтичного поетичного духу. Його твори цінували так само, як і твори Новаліса, як свідоцтва рано визрілого таланту, що породжений нашою християнсько-ґерманською вразливістю. Новаторства, неповторности, що знаменували великого поета, якого ми прославляємо тепер у Гельдерліні, сили його мови і структури його світу не зауважувалося і не осмислювалося. При цьому те, що вислизало від розуміння сучасників, можна було легко списати на карб безумству. А отже, постать поета була окреслена не так його лірикою, як повістю про Гіперіона, епосом, присвяченим волі до досконалости, яка не знає меж ні у душевних злетах, ні у розпачі, волі, та зазнає трагічної поразки у боротьбі з нікчемною дійсністю. Звичайно, протягом цілого сторіччя у поета була жменька таємних друзів, до них належав, наприклад, молодий Фрідріх Ніцше. Але громадська думка виявилася глухою. Якщо під кінець XIX сторіччя сума доступних нам творів Гельдерліна дещо і збагатилася завдяки зусиллям філологів, то видання — невдовзі перед першою світовою війною — канону лірики Гельдерліна, здійснене Норбертом фон Геллінґратом на основі рукописів, було рівнозначне відкриттю нового поета. Ця подія збіглася з народженням нового поетичного бачення. Молодий філолог, якому ми завдячуємо великим виданням творів Гельдерліна, походив з оточення Стефана Ґеорґе. Відтоді вплив Гельдерліна на німецьку молодь почав весь час зростати; таким чином через сто років після смерти Гельдерліна він був зарахований до найбільших з великих. Нове видання його творів почало виходити у 1943 році.
Те, що сталось, є єдиним у своєму роді феноменом у новітній історії думки — історією творчости, яка пробуджується до життя після столітнього сну. У цьому не було нічого незвичайного, якщо мова йшла про епоху, що мала бідну традицію — історія стародавньої літератури знає такі приклади, — але це сталося у той час, коли через загальну схильність до історизму всі просто кохалися у збереженні та передачі. Тому ми повинні запам’ятати, що не історія володарює над сном та пробудженням духу. А те, що сталося з творчістю Гельдерліна, було справжнім пробудженням. Воно не є ні вибриком літераторів, ні знахідкою філологів чи модою (яка нікого не щадить, у тому числі й творчости Гельдерліна), чи порожнечі, яка йде разом з освітою, — воно є фактом, причому вражаючим, бо великі поети нашого часу, Ґеорґе і Рільке (не кажучи уже про наших менш значних сучасників), налаштовують нас уже на дещо історичний лад, натомість творчість Гельдерліна незбагненним чином є абсолютно сучасною.
Запитаймо: як це може бути? — Запитання змушує нас до філософських рефлексій. Бо запитуємо: чим для нас є сучасність і чим — Гельдерлін, якщо вони у нашому сприйнятті є одним і тим самим? Якщо визначити сучасність як історичну єдність останніх десятків років і зважити, що власне протягом цього часу відбувався злет Гельдерліна, то можна сподіватись, що перше явище пояснить нам друге. Зокрема — що ми з’ясуємо для себе, чим є для нас наше тепер, узнавши те, чим є для нас Гельдерлін.
Та сучасність знає про себе принаймні одне: що вона є кінцем однієї епохи і — згідно з природою історії — початком другої. Епоху, що надходить, можна визначати по-різному: чи як епоху соціалістичну, чи як епоху влади, що усвідомлює саму себе, як епоху боротьби за панування над світом чи як епоху світових воєн. Так само характерною рисою цієї епохи можна вважати і злам ідеалізму, тобто кінець віри у первинну і самодостатню силу розуму або кінець культури як міщанської форми духу. Принаймні, усвідомлення сучасністю самої себе уже не має того солідного внутрішнього порядку, у якому розуміли самі себе попередні ґенерації. Пропало почуття безпеки, ми стали лицем до лиця з власною долею, стали перед невідомим — причому так само маються справи і там, де нехтується патосом героїзму, ба навіть патосом героїчного ніґілізму.
Відповідаючи на запитання, що у поезії Гельдерліна є близьким цій свідомості, історична рефлексія посилається на подібність усвідомлення часу в нашу епоху і у часи поета. Вона підкреслює, що епоха Гельдерліна теж була періодом зламу, часом зламу старих структур, часом очікування. Французька революція потрясла суспільний лад Европи, вона розпочала сторіччя революцій, яке триває до цього дня. Разом із нею народилося повне надії і згоди усвідомлення того, що відбувається перехід до нової епохи. Здається, своєї повноти це усвідомлення досягло у нашій теперішній свідомості.
Однак такі аналогії, взяті з загального усвідомлення часу, ще не можуть показати з усіх боків те особливе значення, яке має Гельдерлін для нашої епохи. Причому Гельдерлін не розділяє це значення зі своїми великими сучасниками. Власне, у світлі класичної позиції Шіллера й Ґете історія впливу Гельдерліна і знаменує щось подібне до зміщення нашої духовної ґенеалогії. Гельдерлін навіть тепер займає у культурі народу менше місця, ніж класики, але власне тому він і є чимось більшим. Він говорить до нас інакше, якось особливо. Неможливо собі уявити, щоб його творчість ввійшла до скарбниці текстів нашої культури так, як творчість Шіллера чи Ґете. Немає такої життєвої ситуації, яку можна було б поетично проілюструвати чи посвятити твором Гельдерліна. Гельдерлін не зможе нас ні у чому ні утвердити, ні переконати, радше він змушує нас вийти на відкритий простір. У порівнянні з творчою самодостатністю Ґете чи вибуховим життєствердженням Шіллера творчість і природу Гельдерліна характеризує неповторна безпосередність — Гельдерлін безпосередньо приречений зазнати дії сил, які сам і пророкує. Той факт, що любов до батьківщини стала серед цих сил останнім і найвищим поетичним переживанням, ґарантує йому особливий відгук у свідомості покоління, яке у результаті новонабутого досвіду відкинуло старі радісні форми патріотичних почуттів і декларацій.
Безпосередність Гельдерліна — це безпосередній контакт із часом. Йому притаманне постійне усвідомлення історії. Тут мова йде не про історично зумовлену свідомість, яку ми називаємо історичною свідомістю і у якій свідомість того, що ми є спадкоємцями минулого, поєднується із усвідомленням того, що ми самі є лише ланкою безконечного ланцюга історичного розвитку, що ми самі є минущим. У Гельдерліна свідомість історії радше є усвідомленням сьогоднішнього дня і наявних у ньому свідчень майбутнього. Минуле — як час, так і люди, — є для Гельдерліна знаком поставання призначеної нам долі. Ні один із наших поетів не був настільки, як Гельдерлін, заглиблений у теперішність майбутнього. Майбутнє є для нього тепер, воно є тим, що він бачить і про що він віщує своєю поезією.