Бз-з-з! Бз-з-з!
«Самсунг» Знайди вкотре просигналив повідомленням. Дві стандартні короткі вібрації. Вочевидь, хтось позначив хлопця на світлині або в якому-небудь щойно опублікованому тексті. Атака зафіксованими спогадами про вчорашні вечір та ніч і досі триває. Тут працює правило: що кращою була вечірка, то довше її згадуватимуть, а такі гулянки, як напередодні, споминатимуть цілий тиждень. Щонайменше.
Кинувши погляд на екран, Сергій раптом закляк. Потім швидко відвів очі й знову поглянув на синьо-білий екран соціальної мережі. За тим утупився в обличчя приятелів навпроти. Слова чомусь не йшли з вуст, наче він забув, як їх вимовляти. Хлопці, користуючись полегшенням, викликаним гарячим їдлом, задоволено копирсалися в мобільниках.
– Пацани!..– нарешті хрипко вирвалося в нього.
Він одразу замовк, наче чекаючи на відповідь, однак приятелі не реагували.
– Гей, пацани! – знову кинув він.– Агов!
Ті нарешті подивилися на нього, і кожен помітив, що Сергій якось зблід. Його й без того не можна назвати смаглявим, а зараз він так пополотнів, що нагадував гіпсовий відбиток самого себе.
– Що? – озвався Остап.– Що там сталося?
Сергій нічого не відповів, а просто повернув свій «Самсунг» до нього. Макс теж зазирнув. Ну, звичайна фейсбучна стрічка. І більше нічого цікавого. Взагалі. Все нібито гаразд.
Знайда, між тим, так не вважав, бо продовжував пхати телефон в обличчя приятелям.
– Ну? – нарешті озлився Остап.– І що? Уперше побачив своє лячне фото? У мене, до речі, була така сама реакція…
– Дідько! Та ти сюди дивись! Уважніше! – Сергій тицьнув пальцем у допис, що, вочевидь, надто його збентежив.
Макс так само не розумів, що трапилося, однак сфокусував погляд і швиденько пробіг очима написане. Йому знадобилася лише невловима мить, щоб обробити щойно отриману інформацію. Але свідомість досі пригальмовувала після вчорашнього, тому він про всяк випадок повернувся до першого речення. Знову не затямив і перечитав утретє. Допис починався так:
Максим заціпенів точнісінько так, як Сергій. Кілька кататонічних секунд, що, здавалося, розтяглися на дні чи навіть тижні або місяці. Нарешті в голові спалахнуло яскраве зелене світло. Він зрозумів, що це за знак. Саме так: повідомлення про те, що зворотного шляху немає.
– Чортівня якась,– роздратовано буркнув Мафін.
5
ТАЄМНИЦЯ
Опівдні стало зрозуміло, що синоптики не просто помилилися, а, відверто кажучи, переплутали плюс із мінусом. І там, де мала бути злива, сонце пекло настільки нещадно, що зелене травневе розмаїття ризикувало швидко перетворитися на жовте, а згодом взагалі всохнути.
Це був початок геть не притаманної цьому місяцю спеки, однак про неї поки що ніхто не думав. Усі, як і зазвичай, були заклопотані власними справами, кудись бігли, намагалися щось вирішити: водії та пішоходи традиційно порушували правила безпеки; торговельні менеджери потихеньку починали готуватися до зменшення рівня продажів, що цілком нормально для літнього сезону, а директори й власники розважальних закладів та ресторацій, навпаки, раділи сезону відпусток, бо той віщував збільшення доходів; учні марили канікулами, що наближалися, а студенти готувалися до сесії і держіспитів.
Залишивши позаду «Cat-n-roll», хлопці перебігли дорогу на червоне світло, а потім, вже не кваплячись, посунули до гуртожитку.
Після виявленого дивного, однак досить приємного сюрпризу, питання про відвідування пар цілком втратило актуальність, хоча, відверто кажучи, це було зрозуміло ще зранку. Що ближче вони підходили до будівлі гуртожитку, то повільнішими ставали їхні кроки. Кожен відчував, що попереду маячать якісь негаразди, тому підсвідомо гальмував, аби їх уникнути чи відкласти. І їм навіть пощастило в цьому – інтуїція, як з’ясувалося, не підвела. Завдяки відсутності вони ухилилися від розбору польотів, що його влаштував комендант через учорашні «вечорниці».
Піднявшись на четвертий, трійця дізналася, що сьогодні вранці трапилося дещо прикре. Інформації було обмаль: чи то хтось перебрав напередодні з питвом й отруївся, чи то когось по-звірячому відлупцювали. Хтось із мешканців гуртожитку викликав «швидку», й бідолаху госпіталізували з відверто кепським прогнозом.
Більшість студентів були в шоці, бо добре розуміли, чим загрожує така ситуація. О, це вже був не просто «зальот», тут по-справжньому тхнуло армією, колючим дротом і комендантською годиною в буквальному сенсі цих слів. Комендант Корчинський і без того був не в захваті від занадто поширеної, як на його думку, демократії в університеті. А тепер, коли на підконтрольній йому території стався інцидент, про який треба звітувати перед керівництвом, він узагалі озвіріє й перетворить «шістку» на справжній концтабір.