З коридора до них періодично долітало багатоповерхове матюччя й сварня чергових між собою.
– Ти щось пам’ятаєш про цей конкурс? – нарешті спитав Остап у приятеля.
Той тримав у руці телефон, знову й знову перечитуючи повідомлення і не маючи віри власним очам.
– Ти, вочевидь, побачив інформацію про конкурс і пристав на умови.
Остап питально поглянув на приятеля, але у відповідь той лише скривив рота й знизав плечима, що можна було вважати за «не знаю, не пам’ятаю».
– Це ж стандартна схема: вподобай сторінку, пошир інформацію про конкурс на власній сторінці й напиши якийсь коментар. Потім «рандом» обирає переможців. Коротше кажучи, ти й сам все це знаєш, бо любиш таку маячню.
– Як бачиш – не маячню,– виправив Сергій.
Він знову задивився у вікно. Складалося враження, ніби його щось дуже напружує, але що саме – невідомо. Трохи згодом він додав:
– Це по-перше. А по-друге, я взагалі не пам’ятаю, щоб щось таке поширював.– Він ковзнув очима по екрану свого «Самсунга».
– Поширював чи не поширював, це легко перевірити.– Остап хотів був узяти у нього телефон, але Сергій не дозволив.
– Я сам,– сказав він.
Остап не зводив очей з екрана – так само, як і Сергій. Передусім відкрилася купа світлин із вчорашньої вечірки. Далі потяглися розшарені малюнки й жарти з груп на кшталт «Общєства нудних прєстарєлих мізантропов». Ще далі висіли фото з аудиторій і кілька дописів на політичні теми. Загалом Знайдин життєпис нічим не відрізнявся від десятків тисяч подібних сторінок. І так само, як його однолітки, він іноді брав участь у тих чи інших конкурсах, що обіцяли чудові подарунки фактично задарма.
Аж ось раптом:
«Друзі! Увага!
У нас знову супер #розіграш від мережі магазинів “Алло”! Переможець отримає чудовий приз – “MacBook Pro” від Apple!
Його буде визначено за допомогою рандомайзера.
Що потрібно зробити для участі:
1. Вподобати сторінку мережі магазинів “Алло”.
2. Вподобати цей допис і розповісти про нього своїм друзям (поширити інформацію про конкурс).
3. Поставити «+» у коментарях до цього запису.
Умови для учасників:
1. Відкрити приватні повідомлення і можливість писати у життєписі для зв’язку з вами.
2. Якщо переможець не зв’яжеться з нами протягом трьох днів з моменту оголошення результату, перемога дістанеться наступному за списком.
3. Переможець у цьому конкурсі буде лише один.
Слідкуйте за оновленнями нашої сторінки та вигравайте суперпризи!»
Поки приятелі витріщалися на екран, Макс сидів на ліжку, підібгавши ноги під себе, і уважно слідкував за емоціями, що спливали на їхніх обличчях. Спочатку тривога, потім вона змінилася нерозумінням того, що насправді коїться, а його, своєю чергою, змінило щось відверто схоже на паніку.
– Ні, не пам’ятаю, щоб я до цього долучався,– вимовив Сергій.
– Але по факту так воно й є,– замислено відповів Мафін і подивився на Макса. Той, як і зазвичай, не витримав стороннього погляду й втупився очима в підлогу.– Хоча хтось міг…– почав був Остап, але замовк на півслові.
Навіть останньому йолопу зрозуміло, що ніхто не став би лізти до чужого телефону без дозволу – і лише для того, щоб поширити інформацію про якийсь черговий конкурс.
Майже хвилину всі напружено мовчали. Ніби відчувши, що за дверима чотириста чотирнадцятої відбувається щось дивне, у коридорі замовкли навіть чергові.
– Ну, тоді я вас вітаю!
Остап піднявся з ліжка й потягнувся за сигаретою. У його голосі почулися нотки не тільки веселощів, а й ще чогось такого, що було важко ідентифікувати.
– Учорашнє бажання номер один здійснилося. Як не крути, але все це тільки так і можна пояснити.
Він із посмішкою повернувся до приятелів – і одразу зробився схожим на Чеширського кота.
6
МАКС. ТРОХИ ПІТЬМИ
Друга половина дня для мешканців гуртожитку виявилася ще пекельнішою за першу. Кімнатами кружляли погані чутки. Вони поширювалися, вкриваючи собою, наче сполохане гайвороння небо, всі поверхи, і, затямивши почуте, студенти розуміли: покарань все ж таки не уникнути.