Макс стирчав на кухні, роздивляючись оточення байдужим поглядом. Розміри приміщення дозволяли розділити його на три сектори: «їдальня», «бар» і «курилка» біля відчиненого вікна. Із попереднього досвіду мешканці гуртожитку знають: якщо під час вечірки палити в коридорі, все швидко піде коту під хвіст, бо через наплив диму й сморід хтось із вахтерів неминуче викличе пожежників. Аби це засвоїти, достатньо було помилитися принаймні двічі.
Хлопець заскочив сюди, щоб поновити вміст пластянки, але так і залишився стовбичити у зоні «бару», звично занурившись у власні роздуми. Саме за цим його й застала Дара Ковалевська. Вона повільно впливла до кухні за черговою порцією алкоголю, а Макс, щойно побачивши її, почав сутужно міркувати, як почати розмову з дівчиною і що сказати передусім.
Попри розв’язаний трунком язик і збудливі думки, він не вигадав нічого кращого за банальне «І як воно тобі?». Він вже збирався промимрити це жахіття, проте, дякувати небесам, що сьогодні були прихильні до нього, дівчина заговорила першою.
Через таку зміну сценарію Макс знітився й не знав, куди подіти очі. Вигадані слова й відповіді зникли в прірві, що їх розмежовувала.
Вони були знайомі ще з першого курсу. Дара затесалася до їхньої з Мафіном компанії разом з кількома іншими новачками. Усі вони, ніби змовившись, знали різницю між Кафкою і Воннеґутом, могли годинами точити ляси стосовно символізму «Американського психопата» Брета Елліса, яким зачитувався Макс. Вони надавали перевагу не комерційним «The Doors», а андеграундним «Grateful Dead» та «Jethro Tull», ба навіть музиканту-невдасі Чарлзу Менсону і його «Сім’ї». На цьому й ґрунтувалася їхня «френдзона», що з часом тільки збільшувалася. Утім, коли друзі досягли стадії стабільних інтимних і романтичних стосунків, компанія все ж таки почала розламуватися – і зрештою зникла. Усі розлізлися межі людьми, мов мишенята,– хто куди.
На Дару водночас запали і Макс, і Мафін. Однак незграбна мовчазність першого одразу програла впевненій веселості іншого. Тому Мафін міг похизуватися, що зустрічався з тією кралечкою цілих три місяці поспіль і навіть мав із нею секс. Але потім, вочевидь усвідомивши безперспективність таких стосунків, дівчина пішла від нього, а згодом взагалі видалилася із «френдзони». Мафін напівжартома пояснював: колишня кохана нібито не змогла змиритися з тим, що в його серці насправді є лише одне прагнення – до майбуття видатного історика.
Дара ж відтоді змінила кілька різношерстих компаній. А після знайомства зі своєю майбутньою найкращою подругою і, відповідно, сусідкою по кімнаті Ланою Дементьєвою, прибилася до неї, а ще за деякий час почала зустрічатися з Богданом Юрчуком – спортсменом і відмінником з факультету фізичної культури. Незважаючи на жарти, що природно витають навколо «фізкультурників», той був насправді цілеспрямованим хлопцем з тих, які заздалегідь знають, чого хочуть від життя і як цього домогтися. Ходили чутки, що вони з Дарою вже піднялися в стосунках на щабель вище і збираються оселитися разом.
Усе це Макс пригадав буквально за секунду. І поки Дара про щось питала, він увесь час намагався відвести очі подалі від її декольте.
Дару Ковалевську важко було назвати взірцем краси – себто у ляльковому сенсі цього слова. Але її зовнішності була притаманна ота родзинка, що завжди вирізняє справжню кралю з народу. Саме вона примушувала чоловіків спостерігати за нею спідлоба, подумки міряти долонями об’єм невеличких грудей, прилаштовуватися очима до вигинів тіла, ловити себе на бажанні цілувати ці руді кучері і щодня зазирати в її блакитні очі.
Ховаючи погляд, Макс подумав, чи бачить Богдан Дару так, як він. І тут же зробив висновок, що ні. Якщо дивитися на цю вроду постійно, щодо неї може з’явитися такий собі імунітет. Цілком можливо, що з Бодею саме так і сталося. Мабуть, тому романтики минулих часів кохали своїх дам і присвячували їм вірші переважно на відстані, аби не руйнувати закарбований у серці образ. Та, з іншого боку, подібні думки могли бути викликані не чим іншим, як типовими ревнощами потайки закоханого.
– То ти з нами? – вже вкотре спитала Дара.