— Ви справді знемагаєте від бажання схопити свого тата-лева в обійми, — сказав я.
Іноді мені здається, що справжню втіху людина переживає тільки тоді, коли їй щастить усе робити по-своєму. Ця риса була дуже притаманна цареві Дафу, і я не міг позбутися відчуття, що дісталася вона йому в спадок від левів. Здійснити свою волю, попри хай там які тверезі сумніви, — ось джерело найвищої радости. І цар Дафу тяг мене за собою, і я не міг опертися поклику цієї надзвичайної людини, наділеної блискучим розумом і могутнім даром життя, що світився в туманному блакитному ореолі, який був ніби його другою тінню. Цар Дафу міг жити лише так, як йому хотілося, і тому я, спотикаючись, поспішав за ним, не маючи для самозахисту жодної зброї, якщо не рахувати шолома, хоча, власне, я ще міг стягти з себе зелені штани й накинути їх на лева — мабуть, він би вмістився в них.
Аж раптом цар став, обернувся до мене й сказав:
— Ви теж були не менш збуджені, коли загорілися бажанням підняти Мумму.
— Це правда, величносте, — погодився я. — Та хіба я знав, що я роблю? Ні, не знав.
— А я знаю.
— Ну гаразд, царю, — мовив я. — Не мені ставити ваші вчинки під сумнів. Я зроблю все, що ви попросите. Але ж ви сказали, що Бунам і отой жевжик, обляпаний крейдою, належать до старого світу, а я гадав, що ви до того світу не належите.
— Це не так. А ви знаєте, чим можна замінити світ, у якому ви народилися? Думаю, нічим. Хоча у хвилини високого прозріння вам, буває, здається, що немає ні минулого, ні сучасного, а є тільки суть, яка сміється з усіх наших спроб пристосуватися до життя — сміється навіть із нашої переконаності в тому, що ми люди. Ця суть не залежить ні від чого, вона в собі, — сказав він. — Одначе вистава життя триває, і ми не можемо не пристосовуватися до тих обставин, які нам накинуто.
Тут я майже перестав його розуміти, тож промовчав, а він повів далі:
— Для Гміло лев Суффо був батьком. А для мене дідом. Лев Гміло — батько для мене. Якщо я хочу бути царем варірі, я повинен мислити саме так. Інакше — який з мене цар?
— Гаразд, я вас зрозумів, — відповів я. — Цар, ви бачите мої руки? — провадив я, і в моєму голосі вчулися такі серйозні ноти, що він зазвучав майже погрозливо. — Це — ваша друга пара рук. Ви бачите мої груди? Тут б’ється ваше друге серце. Хтозна, як закінчиться сьогоднішня пригода, величносте, і тому я хочу, щоб ви знали, які почуття збурюють мою душу.
Моє серце калатало від хвилювання. Я почав змінюватися в обличчі, воно скривилося наче від болю. Схиляючись перед шляхетністю Дафу, я боявся його розтривожити і тому намагався приховати від нього справжню силу своїх почуттів. Ми стояли в затінку загорожі хопо під мереживом твердих колючок. Вузенька стежка, що в’юнилася між стінами хопо, здавалася темно-золотою, як ото буває, коли трава горить посеред дня і жар стає видимий.
— Дякую, Гендерсоне. Думаю, я зрозумів, які почуття збурюють вашу душу. — Він хвилину повагався й додав: — Хочете, вгадаю? Ви думаєте про смерть, чи не так?
— Звичайно.
— Це не дивно. Ви дуже схильні до таких роздумів.
— За своє життя я не раз зустрічався віч-на-віч зі смертю.
— Атож, ви дуже до цього схильні, — провадив він таким тоном, ніби мав намір дати мені якусь добру пораду. — Чи не корисно іноді порівняти глибину людської могили з товщиною земної кори? Який радіус Землі? Чотири з половиною тисячі миль — ось приблизна відстань від земної поверхні до земного ядра. З цього погляду, наші могили не те що мілкі, а їх узагалі можна знехтувати — всього кілька футів від земної поверхні, від нашого страху й наших жадань, майже однакових у тисяч людських поколінь. Дитина, батько, батько, дитина — і всі роблять те саме. Бояться — того самого. Жадають — того самого. На землі й під землею — і все повторюється, повторюється, повторюється. Поясніть мені, будь ласка, Гендерсоне, навіщо в такому разі потрібні нові й нові покоління людей? Лише для того, щоб без ніяких змін переживати той самий страх і плекати ті самі жадання? Але ж у такому повторюванні немає глузду! Отже, кожна мисляча людина намагатиметься зламати цей цикл. А для того, хто не здатний узяти свою долю у власні руки, виходу з цього циклу немає.