У липні 1944 р. славної пам’яті друг Роман Шухевич — “Лозовський” бере участь у І Великому Зборі УГВР Збір обирає його Головою Генерального Секретаріату, Генеральним Секретарем Військових Справ та Головним Командиром УПА. На посадах Голови Генерального Секретаріату УГВР, Генерального Секретаря Військових Справ УГВР, Головного Командира УПА та Голови Проводу ОУН на Українських Землях славної пам’яті друг Роман Шухевич — “Тарас Чупринка”, “Лозовський”, “Тур” у період 1944–1950 рр. керує визвольно-революційною боротьбою багатотисячної УПА, широким збройним підпіллям, підпільною ОУН та мільйонними масами українського народу проти німецько-гітлерівських та московсько-більшовицьких окупантів, в обороні українського народу від окупантського терору та грабунку, за збереження та дальшу розбудову позицій українського визвольно-революційного руху в Україні, за визволення України з-під чужоземного панування і побудову на українських землях незалежної й соборної держави зі справедливим та передовим політичним і суспільно-економічним устроєм. Протиокупантська визвольна боротьба, що її в 1943–1950 рр. повела УПА, підпільна ОУН і багатомільйонні маси українського народу під досвідченим і відважним безпосереднім керівництвом славної пам’яті генерала Романа Шухевича — “Чупринки”, з погляду масового героїзму й патріотизму, з погляду завзяття й жертовності усіх її учасників та українських народних мас, з погляду тих надзвичайно важких умов, в яких вона увесь час проходила, не має собі рівної не тільки в українській, але й у світовій історії. Вона завжди становитиме одну з найславніших, найгероїчніших сторінок історії України. Внаслідок цієї боротьби московсько-більшовицьким окупантам не вдалося здійснити їхні злочинні плани щодо України, не вдалося знищити в Україні організований самостійний рух, не вдалося поставити український народ на коліна. Сьогодні український національно-визвольний рух не розбитий, ані зламаний, хоч і з значними втратами в людях, далі веде свої нерівні змагання з московсько-більшовицькою тиранією в обороні національного існування українського народу, в ім’я національно-державної незалежності України. Історія визвольно-революційної боротьби українського народу на українських землях 1943–1950 рр. пов’язана нерозривно й навічно з ім’ям славної пам’яті друга Шухевича — “Лозовського”, “Тараса Чупринки”, “Тура”. Як революційний керівник славної пам’яті друг Шухевич — “Тур” відзначався великими організаторськими та військовими здібностями, глибоким політичним розумом, величезним досвідом революційної боротьби. В Його особі український національно-визвольний рух і увесь український народ втратили політичного та військового керівника високого класу. Політична й життєва принциповість, безмежна особиста відвага, рухливість, жвава й весела вдача, простота в щоденному житті та поведінці, “тверда рука” й разом з тим батьківська турбота про інших — ось характерні риси характеру славної пам’яті генерала Шухевича — “Чупринки”, що ними Він скрізь і завжди завойовував симпатії, створював життєрадісний, бадьорий настрій, закликав до безстрашної, безкомпромісної й твердої боротьби з ворогами України. Зі світлою пам’яттю про Нього, задивлені в Його геройську постать бійця й керівника визвольного руху, наснажені Його відвагою, оптимізмом та революційністю, загартовані й досвідчені під Його рукою, до кінця віддані ідеї визволення українського народу, ми відважно далі вестимемо нашу священну боротьбу аж до повної нашої перемоги. Не складемо нашої зброї й не припинимо нашої боротьби доти, аж поки Україна не буде визволена.
ВІД БЮРО ІНФОРМАЦІЇ
УКРАЇНСЬКОЇ ГОЛОВНОЇ ВИЗВОЛЬНОЇ РАДИ
Бюро інформації УГВР уповноважене поінформувати кадри підпілля і увесь український народ про те, що після смерті славної пам’яті генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича — Лозовського — Чупринки посаду Голови Генерального Секретаріату УГВР та Головного Командира УПА обійняв полковник УПА ВАСИЛЬ КОВАЛЬ.
ПРО АВТОРА
Василь Кук (генерал-хорунжий УПА, “Василь Коваль”, “Юрко Леміш”, “Ле”, “Медвідь”) народився 11 січня 1913 р. в с. Красне Золочівського повіту Тернопільського воєводства (нині Буський район Львівської обл.) у багатодітній робітничо-селянській родині, у якій було восьмеро дітей. Двоє з них померли ще малими, всі решта були членами ОУН. Двох братів Василя — Іларія і Ілька — стратили польські окупанти. За совєтської влади усі члени родини були засуджені до тюремного ув’язнення, а все майно батьків було конфісковано.
У 1923–1932 рр. навчався у Золочівській класичній гімназії товариства “Рідна школа”. З 1927 р. належав до молодіжної організації “Пласт”, у 1929 р. — член Юнацтва ОУН, з 1932 р. — член Золочівської повітової екзекутиви (Проводу) ОУН. Після закінчення гімназії навчався у Люблінському католицькому університеті на юридичному відділенні (факультеті). Тут організував і очолив студентську групу членів ОУН. У 1932–1934 рр. виконував доручення КЕ і як зв’язковий їздив до Кракова та на Волинь, перевозив нелегальну літературу, зброю, вибухові матеріали.
За революційну діяльність багаторазово арештовувався польською поліцією, а у 1934 р. був засуджений польським судом за революційну діяльність на 2 роки тюрми. У 1936 р. вийшов на волю й очолив Золочівськии повітовий провід ОУН.
У травні 1937 р. у віці 24 р., щоби знову не бути арештованим, перейшов у підпілля і став професійним революціонером-підпільником. Проводив нелегальні нічні вишколи ремісничої молоді у Львові, а восени цього ж року переїхав у Підгаєцький повіт, де організував підпільну друкарню КЕ ОУН “Мандоліна” і керував нею до жовтня 1939 р.
У 1940 р. за дорученням КЕ ОУН на ЗУЗ перебував у м. Кракові й організував нелегальні переходи кур’єрів і зв’язкових ОУН через німецько-совєтський кордон. Працював спільно з референтом зв’язку ПУН Романом Шухевичем. Був учасником нарад Проводу ОУН, у лютому 1940 р. та делегатом на II Великому зборі ОУН у квітні 1941 р. Після II ВЗ ОУН був призначений Провідником ОУН С. Бандерою членом Проводу ОУН, у якому очолив організаційну референтуру (відділення). У той час брав участь у діяльності військового штабу, відбував старшинські військові вишколи.
Навесні 1941 р. організував і очолив Центральний штаб похідних груп ОУН для переходу в східні області України, включно з Кримом і Кубанню (біля 5 тисяч членів і прихильників). У червні 1941 р. організаційно очолив Львівську провідну похідну групу (біля 20 членів), яка прибула 28 червня до Львова й 30 червня організувала Народні Збори, на яких проголошено відновлення Української держави.
У липні — серпні 1941 р. організував і очолив Київську провідну похідну групу членів ОУН (біля 30 осіб), переважно зі східних областей та Волині, для повторного проголошення відновлення української державності в Києві. 31 серпня у м. Василькові частина членів групи, у тому числі В. Кук, була арештована німецькою поліцією. При транспортуванні групи до Львова у м. Луцьку В. Куку — “Лемінгу”, Дмитрові Мирону — “Орлику” та зв’язковому Тарасові Онишкевичу пощастило втекти з-під варти і добратися до Львова. Навесні 1942 р. “Ю. Леміш” очолив Провід ОУН на Південно-Східних Українських Землях. Після загибелі Д. Мирона в липні 1942 р. та арешту його заступника П. Сака безпосередньо керував діяльністю ОУН на всіх українських центрально-східних і південних землях. Весною 1943 р. очолив також УПА — Південь.