УКРАЇНСЬКИЙ ЛЕГІОН
(квітень 1941 р. — грудень 1942 р.)
Весною 1941 р. з наближенням німецько-російської війни Проводові ОУН вдалось домовитися з верховним німецьким командуванням про вишкіл української військової частини — Українського легіону. Легіон мав воювати на українській території проти московсько-більшовицьких окупантів за відбудову Української держави. Роман Шухевич добровільно погодився очолити його з розрахунком, що у майбутньому легіон зможе стати базою для формування нормальної української армії.
У квітні легіон (курінь) був уже укомплектований, нараховував 330 осіб і поділявся на 3 сотні, озброєння мав як у піхотних частинах. Популярні назви легіону — “Нахтіґаль” (“Соловій”), Дружини Українських Націоналістів (ДУН).
У травні 1941 р. на території Австрії був сформований ще один такий легіон (курінь) під кодовою назвою “Роланд” або “Південний”. Командиром куреня став майор Євген Побігущий, колишній офіцер польської армії. Нараховував курінь біля 280 осіб, складався переважно зі студентів австрійських університетів та вищих закладів і діяв на Буковині та на півдні України.
Після інтенсивного вишколу курінь “Нахтіґаль” 18 червня 1941 р. від’їхав до Ряшева, а вранці 30 червня прибув до Львова. Якраз того ж дня ввечері у Львові на Народних Зборах було проголошено відновлення Української держави. Головою Державного Правління (уряду) призначено Ярослава Стецька.
Німецький уряд поставився дуже ворожо до Акта відновлення Української держави й наказав арештувати Голову Проводу ОУН Степана Бандеру та Голову Державного Правління Ярослава Стецька. У зв’язку з цим легіон, який на той час перебував в околицях Винниці, відмовився від подальшої служби в німецькій армії. У серпні 1941 р. ці два легіони знято з фронту, інтерновано й відправлено до Німеччини. Тут їх реорганізовано в охоронний батальйон № 201, і за індивідуальним договором-контрактом вояки змушені були погодитися ще на один рік служби. 16 березня 1942 р. цей батальйон направили в Білорусь, в околиці м. Боровки, для охорони військових об’єктів та боротьби проти совєтських партизанів. Після року служби усі вояки легіону відмовились продовжувати службу, і 6 січня 1943 р. їх відправили під охороною до Львова, куди вони приїхали 8 січня 1943 р. на другий день Різдвяних свят.
ЗНОВУ В ПІДПІЛЛІ
(1943 р.)
Роман Шухевич, добре знаючи, що всіх старшин арештують, обманув пильність німецької охорони й непомітно зник. Ще встиг зайти до своєї хати й уже з порога сказав дружині: “Я прийшов на п’ять хвилин. Нас привезли до Львова, щоб замкнути у тюрму на вул. Лонцького. До них (німців) я більше не повернусь”. З того часу і до самої смерті він був у підпіллі.
Через деякий час з’явилася німецька поліція, зробила обшук, а в лютому 1943 р. арештувала дружину Романа як зарученицю, щоб зголосився до них Роман. Коли ж втратили надію на його появу, жінку у квітні звільнили з тюрми.
Пані Наталія іноді таємно зустрічалась зі своїм чоловіком Романом. Одного разу на такій зустрічі він сказав:
“Ти знаєш, як я тебе люблю. Але Україну — ще більше!”
“Після того ми вже більше не зустрічались”.[8]
ГОЛОВНИЙ КОМАНДИР УПА (1943–1950)
Із січня 1943 р. Роман Шухевич розпочав новий і найвідповідальніший етап своєї діяльності: став Провідником і Командиром національно-визвольної боротьби проти німецьких і московських поневолювачів України. Після втечі від німецької варти він швидко зв’язався з Проводом ОУН і зразу ж включився у боротьбу, очоливши військову референтуру. У травні став членом Бюро Проводу ОУН, згодом — Головою, а у серпні 1943 р. на III Надзвичайному великому зборі ОУН одноголосно обраний Головою Бюро Проводу ОУН і призначений Головним Командиром УПА. Серед провідних кадрів ОУН та командного складу УПА Роман Шухевич — “Тарас Чупринка” мав надзвичайно високий авторитет, і обрання його на найвищі керівні посади в ОУН та УПА було сприйняте усіма учасниками визвольної боротьби зі щирим схваленням і великою довірою до його особи.
Слід відзначити, що саме за його керівництва ОУН вдосконалила свою організаційну структуру. Рішуче відкинула принцип вождівства, що негативно позначився на діяльності Організації та був причиною частих внутрішніх конфліктів. Становище вождя в ОУН, який за свою діяльність і рішення відповідав перед “Богом, Нацією і власним сумлінням”, скасовано, замість нього впроваджено виборне трьохчленне Бюро (тріумвірат), відповідальне перед Проводом ОУН. Головні постанови й рішення Бюро та Проводу приймались після їх спільного узгодження. При формуванні Бюро враховувався територіальний принцип, а також представництво у ньому ЗУЗ, ПЗУЗ та ОСУЗ. Усі ці демократичні принципи керівництва Організацією зміцнили й значно підняли дисципліну виконання наказів Проводу ОУН.
За керівництва Шухевича — “Чупринки” відбулася й дальша позитивна еволюція ідейно-програмних засад ОУН, що відображено в Постановах III Великого збору ОУН. Тут підкреслено, що ОУН рішуче бореться проти всіх видів тоталітарних систем, зокрема проти німецького націонал-соціалізму (гітлеризму) та фашизму й проти московсько-совєтського більшовизму; що ОУН за побудову демократичного державного порядку в Українській державі та проти офіційного нагадування суспільству світоглядових доктрин і догм; що ОУН бореться за Українську Самостійну Соборну Державу й за те, щоб кожна нація жила вільним життям у своїй власній самостійній державі; що ОУН проти імперіалістів та імперій, бо в них один пануючий народ поневолює культурно й політично та визискує економічно інші народи. Тому ОУН і проти німецької “Нової Європи”, і проти Російської імперії СССР. Така генеральна політична лінія Організації сприяла поширенню ідей національно-визвольної боротьби на всю територію Совєтського Союзу. Гасло: “Воля народам, воля людині!” — стало не лише популярним, а й мобілізуючою силою для усіх поневолених імперіалістами народів.
У результаті до лав УПА вступило багато неукраїнців, а то й цілі відділи військових формацій, скомплектованих німцями з поневолених народів Кавказу й Середньої Азії для боротьби проти повстанського руху в Україні. Усе це зумовило потребу в скликанні спеціальної Конференції поневолених народів сходу Європи й Азії, що відбулась у листопаді 1943 р. у с. Будераж на Рівненщині, для вироблення чіткого й узгодженого плану боротьби проти спільних окупантів. У Конференції активну участь брав і Головний Командир УПА “Тарас Чупринка”, але з конспіративних причин не виступав.
З метою об’єднання всіх національно-державницьких сил українського народу в боротьбі за незалежність України, в липні 1944 р. з ініціативи ОУН і УПА та особисто Романа Шухевича скликано Великі збори, на які прибули представники діючих в Україні політичних організацій. У результаті нарад створено Українську Головну Визвольну Раду, яка стала верховним органом українського народу в його визвольній боротьбі. УГВР була найвищою законодавчою владою в час боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу.
Виконавчим органом УГВР став Генеральний Секретаріат, Головою якого обрано Романа Шухевича — “Лозовського”. Його ж затверджено на посаді секретаря військових справ і Головним Командиром УПА.
Проведені за керівництва Романа Шухевича організаційні та політично-програмні зміни значно зміцнили Організацію й уможливили успішно продовжувати боротьбу майже до кінця 1950-х рр.
Роман Шухевич — “Тур”, “Лозовський”, генерал “Тарас Чупринка” своєю многогранною і багаторічною революційною діяльністю засвідчив не лише свою велику любов до українського народу, безмежну відданість святій справі визволення України й здобуття самостійної Української держави, а й непересічний талант розумного політика і здібного військового командира.
Роман Шухевич — одна з найвидатніших постатей національно-визвольної боротьби 1930–40-х рр., символ героїчної боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу.