Выбрать главу

На початку січня 1919 р. генерал Греків знову виїхав до Одеси, цього разу — для переговорів із французьким командуванням. За дорученням Директорії генерал прагнув домогтися від представників Антанти політичної та матеріальної допомоги. Однак французи дуже неохоче йшли на переговори з українськими представниками, оскільки небезпідставно вважали Директорію досить «червоною». Зокрема, лише задля початку переговорів представники Антанти вимагали виключити з Директорії затятого соціаліста В.Винниченка, а також С.Петлюру.

Обидва українських діячі, діставши відповідну інформацію від Грекова, почали підозрювати генерала у змові з французами. До компрометації генерала доклали рук і більшовики, які напередодні відкриття Трудового конгресу у Києві поширили листівку, де наводився текст «Договору» з представниками Антанти, який начебто уклав Греків в Одесі. Трудовий конгрес мав бути найвищим законодавчим органом УНР, на нього мали з'їхатися делегати з усієї України, й саме тому більшовики прагнули максимально використати цю подію у своїй політичній грі.

Текст «Договору» згодом передрукував у своїй книзі В.Винниченко. Опублікований він і в радянських виданнях, зокрема, у 1-ій книзі 1-го тому збірника документів «Гражданская война на Украине»:

«1) Директория Украинской республики образует коалиционное правительство, каковому и передает все свои права.

2) Украинская республика входит на федеративных началах в состав возрождающейся единой и неделимой России.

3) Украинская республика обязуется всеми силами бороться с большевиками, распространившимися в границах Республики.

4) Украинская республика предоставляет в распоряжение специально образуемого штаба все войска для наступательных действий против большевиков Великороссии.

[..]

7) Оперативный штаб образуется в составе нижеследующих представителей: 1 представителя союзного командования — генерала д'Ансельма, 1 представителя Добровольческой армии — генерала Гришина-Алмазова и 1 представителя польских легионеров — Дзеваницкого.

8) В вышеозначенный штаб входит представитель украинских республиканских войск начальник штаба генерал Матвеев.

9) В местах, занятых республиканскими войсками, допускаются беспрепятственные формирования отрядов Добровольческой армии.

10) Все заложники и воевавшие в рядах Добровольческой армии офицеры, юнкера, кадеты и др. немедленно освобождаются с правом беспрепятственного проезда, куда они пожелают.

11) Осадный корпус атамана Яниева, блокирующий Одессу, отодвигает свои ряды до линии ст. Раздельная Юго-Западной железной дороги.

12) Украинская республика принимает энергичные меры недопущения созыва Трудового конгресса.

13) Украинская республика обязуется не допускать возникновения на ее территории Советов рабочих, солдат и крестьян.

14) Союзное командование берет на себя обязательство допущения представителей Украинской республики на мировой конгресс.

15) Союзное командование будет всемерно поддерживать Украинскую руспублику в ее борьбе с большевиками, снабжая ее боевыми припасами.

Вышеозначенный договор должен быть контрассигнован Директорией Украинской республики в десятидневный срок. […]»[39].

Автори-упорядники збірника знайшли «Договор» у фондах Центрального державного архіву Радянської Армії (Москва), зазначивши, що зберігається він у вигляді незавіреної копії. Виходить, що оригінал документу не зберігся. Тобто «Договор», крім надрукованих прізвищ під ним, не має ані підписів, ані печаток. Додамо, що його начебто було укладено в Одесі 15 січня, а київські більшовики, як випливає з дати появи листівок, дізналися про нього вже наступного дня.

З цього приводу сам Олександр Петрович на одному з допитів свідчив: «В статье Винниченко правильно указано, что я по указанию его и Петлюры вел переговоры с французами в Одессе, выпрашивая у них оружие и боеприпасы. Но договора ни тайного, ни открытого, как с французским командованием, так и с белыми, я не заключал. Действительно, когда мы вели переговоры с французами, то они и, в частности, полковник Фрайденберг, потребовали удаления из Директории Винниченка. «Выгнать как собак», было их выражение, что мы передали Винниченко. Поэтому, когда переговоры ни к чему не привели, как Петлюра, так и Винниченко, считали меня виновником этого» [40].

Версію про можливу фальсифікацію «Договору» по суті підтвердили й відомі радянські мемуаристи, зокрема колишній командуючий Українським фронтом Володимир Антонов-Овсієнко: «Нашій одеській розвідці пощастило здобути й доставити товаришам у Київ текст відомого договору, ніби підписаного в Одесі генералами Грековим та Матвієвим, з одного боку, й представниками Антанти, з другого боку. Кияни розповсюджували цей текст договору в особливій літучці напередодні відкриття Трудового конгресу. Загальним тоном, підписами, окремими пунктами договір цей здавався нам надто сумнівний. У кращому разі це був поганий переказ дійсно складеної угоди» [41].

Своїм зізнанням Антонов-Овсієнко практично зняв всі звинувачення на адресу Грекова. Проте, Петлюра та Винниченко, схоже, повірили більшовицькій листівці, бо Греків у їхніх очах був царським генералом, а більшовики — майже такими ж, як і керівники Директорії, соціалістами. Хоча спочатку ані Петлюра, ані хто інший відверто не висловлювався щодо авторства цього «Договору». Директорія навіть визнала листівку більшовиків фальсифікацією, однак у її членів-соціалістів закралася підозра щодо змови генерала з Антантою.

27 січня 1919 р., у перший день роботи Трудового конгресу, військовий міністр генерал Греків виголосив промову, в якій зобразив досить незадовільну військову ситуацію в Україні. У вельми непривабливих тонах Олександром Петровичем було висвітлено результати революційної діяльності Директорії у війську та в країні в цілому. Червона армія вела нестримний наступ, і генерал зазначив: «Якщо ми не утримаємо Київ, то ми не утримаємо і свою державу, і ніхто з нами не буде більше рахуватись» [42]. Обурення соціалістів не знало меж, а С.Петлюра викликав після виступу О.Грекова і заявив, що той виголосив промову не як військовий міністр, а як керівник держави[43].

Але більше за всіх був невдоволений Грековим В.Винниченко, який згодом писав: «Розуміється, цей «договір» для всякого хоч трошки політично- грамотного чоловіка був просто смішним абсурдом. Яка б «контрреволюційна» не була би Директорія, вона не могла би заключити такого самоубивчого договору. І Директорія, натурально, з обуренням і зневагою одкинула цей наклеп. Але тепер, в більшому світлі виявляється справжня фізіономія отаманських діячів, коли уважніше придивитись до підписів, які стоять на цьому договорі з українського боку (ген. Греків і ген. Матвіїв), коли пригадати все непевне, підозріле поводження Грекова в Києві, його чудну, майже провокаційну отвертість на Трудовому Конгресі щодо нашого військового стану, його залякування силами большевиків, коли прослідкувати всю його дальшу контрреволюційну й єдинонеделимівську діяльність; коли далі мати на увазі, що генерал Матвіїв був цілком виразний руський чорносотенець і виявив себе згодом явним денікінцем; коли все це взяти на увагу, то являється питання: а чи не було, справді, такого (тільки таємного навіть від українців) договору між цими представниками української влади й французсько-руськими генералами?»[44].

Отже, перекручуючи факти, В.Винниченко на емоціях побудував своє припущення про те, що таємний «Договір» міг таки існувати. Це твердження згодом було розтиражоване у багатьох виданнях. Таким чином, унаслідок неприязні соціалістів Петлюри та Винниченка до генерала Гре — кова та через вміло складену провокаційну більшовицьку листівку теза про кабальний договір і досі «гуляє» по багатьох сучасних підручниках з історії України.

Поведінкою генерала Грекова були невдоволені й інші українські політичні діячі-соціалісти. Зокрема, Ісаак Мазепа писав: «Велике занепокоєння серед членів Конгресу викликав своїм виступом міністр військових справ Греків. Він почав з інформацій про свою подорож до Одеси. Промовець стояв за порозуміння з Антантою і своїми інформаціями переконував членів Конгресу, що поза союзом з Антантою для України нема іншого виходу. Про становище на фронті Греків заявив, що большевики вже в Семипілках під Києвом. Чому? Тому, що наші вояки не можуть устояти проти російських регулярних відділів. Ми вдягаємо, казав він, людей, даємо їм гроші, харчі, але вони воювати не хотять. Тільки Січові Стрільці тримаються на фронті, але цих сил замало.

вернуться

39

Гражданская война на Украине. — К., 1967. — Т. 1. — Кн. 1. — С. 554–555.

вернуться

40

ЦДАГОУ. — Ф. 263. — Оп. 1. — Спр. 62149-ФП. — Арк. 147.

вернуться

41

Антонов-Овсієнко В. В боротьбі проти Директорії // Літопис Революції. — Х., 1930. — Ч. 1. — С. 106.

вернуться

42

Гражданская война на Украине. — Т. 1. — Кн. 1. — С. 641.

вернуться

43

ЦДАГОУ. — Ф. 263. — Оп. 1. — Спр. 62149-ФП. — Арк. 147.

вернуться

44

Винниченко В. Відродження нації. — Т. 3. — С. 254.