Ця «щирість» українського міністра, який в час боїв з ворогом вважав за можливе публічно говорити про нездатність армії до боротьби, за інших, більш нормальних умов напевне звернула б на себе увагу членів Конгресу. Коли пізніше, влітку 1919 р., міністр військових справ Сиротенко виступив в українській пресі приблизно з такими ж «одвертими» інформаціями про стан збройних українських сил, то мусив негайно податися на демісію. Греків не тільки не був покараний за свій необережний виступ на Трудовому Конгресі, але незабаром був покликаний спочатку на становище Наказного Отамана військ Української Народної Республіки, а потім — Начального Вождя Галицької армії»[45].
А чи не помилявся І.Мазепа? Невже було б краще, якщо б генерал Греків промовчав? У чому ж тоді справа, через що саме українські діячі образилися на генерала? Річ у тім, що доповідь Грекова яскраво доводила нездатність Директорії загалом та Головного Отамана Симона Петлюри зокрема займатися будь-якими державотворчими справами, і передусім — військовими.
Проте, треба визнати, що на адресу Грекова іноді лунали й слушні закиди. Наприклад, багато хто засуджував генерала, що він надто переймається могутністю Антанти та тішить себе надією на її допомогу. Як відомо, війська союзників були викинуті у Чорне море вже у березні 1919 р. червоними партизанськими загонами Григор'єва. Не поділяли думки Грекова щодо Антанти й деякі авторитетні військовики, зокрема, помічник начальника штабу армії підполковник Василь Тютюнник. Ад'ютант Тютюнника, майбутній видатний український поет Євген Маланюк згадував: «Коли ген. Греків вів в Одесі «переговори з Антантою», Тютюнник по апарату Юза з Жмеринки продиктував йому: «Будьте певні, що за 1–2 тижні банди Григор'єва скинуть антантський десант у море». В оригіналі було менш дипломатично, бо Тютюнник щодо тодішніх і в тих обставинах, і з тією «Антантою» переговорів — був великим скептиком.
За тиждень ген. Греков по телеграфу (але вже не з Одеси) відповів: «а ведь Ви, панє атаманє, билі прави» [46].
Зрозуміло, що після виступу на Трудовому конгресі до відставки генерала залишалися лічені дні. Як він і пророкував, вже у ніч з 5 на 6 лютого 1919 р. радянські війська вибили українські підрозділи з Києва. Серед Директорії та членів Трудового конгресу почалася паніка. Тепер, завдяки своєму пророцтву Греків знову на деякий час повернув собі авторитет у політичних колах.
12 лютого 1919 р. Грекова було звільнено з посади військового міністра та призначено Наказним Отаманом (тобто — командуючим армією УНР) на місце генерала Осецького. Суттєва різниця між воєнміном на командармом полягала в тому, що перший відав кадровими, мобілізаційними, господарчими та іншими подібними справами, другий — бойовим керівництвом війська. Однак, ідучи на поступки політикам, генерал Греків змушений був залишити на посаді начальника штабу армії «полковника» Андрія Мельника — прапорщика воєнного часу австрійської армії, хоч на цьому місці варто було мати військовика, який би дорівнював за досвідом та освітою Олександру Петровичу.
Греків рішуче взявся за справу. Він зупинив відступ українських військ, укріпив Житомир та Бердичів, де зосередив головні сили армії УНР. Після залишення Києва військовий апарат виявився цілком розваленим. Олександру Петровичу довелося наново набирати працівників штабу та управлінь, канцелярію. 21 лютого 1919 р. з'явився наказ генерала ч. 2, який треба вважати актом щодо народження УГА. Виходячи з досвіду Першої світової війни, генерал започаткував нові принципи організаційної побудови війська. До цього українська армія користувалася змішаним німецько- російським принципом побудови. Вона складалася з корпусів, корпуси — з дивізій, дивізії — з двох бригад, бригади — з двох полків, полки — з 3–4 куренів. Таким чином, війська були переобтяжені різними зайвими штабами. Греків наказав скасувати дивізії та полки. Армія мала складатися з кошів (корпусів), коші — з 4–5 загонів (бригад), загони — з 5-ти піших, гарматного, кінного куренів та інженерної сотні [47].
Перевага подібної організації була очевидною перед російською, німецькою або радянською. Адже скорочення до мінімуму кількості штабів вело до покращена дій військової частини. Фактично, генерал Греків запропонував англійську модель побудови армії, яка використовувалася ще з XVIII ст. Однак, реорганізувати за планом Грекова армію УНР так і не вдалося через його відставку, що сталася незабаром. Проте план генерала сповна використала УГА, довівши згодом на багатьох прикладах, що запропонована Грековим схема організації є цілком виграшною.
На посаді командуючого генерал Греків затримався теж недовго. У війську та суспільстві почались розмови про те, що він мусить стати на чолі української держави. Прилучилися до цієї справи і більшовики, які у своїх листівках та друкованих виданнях зазначали, що фактично створюється диктатура з Симоном Петлюрою та Олександром Грековим на чолі [48]. Звичайно, це непокоїло Петлюру, який одразу вжив заходів щодо звільнення генерала з лав української армії. Спонукав Петлюру піти на цей крок і той факт, що генерала Грекова підтримувала партія самостійників, яка поставила себе в опозицію до соціалістів, що обіймали ключові посади в уряді УНР.
Були й інші причини. І.Мазепа писав з цього приводу: «Греків увесь час відривався від своїх безпосередніх обов'язків для переговорів з французьким командуванням в Одесі. Тепер, коли уряд Остапенка поставив ставку на порозуміння з Антантою, Греків разом з міністром закордонних справ Мацієвичем майже не покидали Одеси. Тому фактично воєнними справами продовжував керувати Петлюра, хоч Греків також давав свої розпорядження на фронт. Наслідком цього на фронті запанувало ще більше безладдя. Раз-у-раз траплялося, що Греків і Петлюра своїми протилежними наказами вступали в гострий конфлікт між собою. Саме в цю добу між Петлюрою та Грековим встановилися дуже неприязні відносини, які ніколи вже потім не покращали»[49].
Наказом ч. 39 від 21 березня 1919 р. замість Грекова виконуючим обов'язки Наказного Отамана було призначено його начальника штабу, майбутнього відомого керівника ОУН А.Мельника[50]. Так Греків опинився поза справами, а тому за кілька днів виїхав до Західно-Української Народної Республіки та тимчасово оселився у Станіславі.
На чолі Української Галицької армії
У час виїзду Грекова до ЗУНР ситуація на фронті Галицької армії була складною. Зокрема, катастрофічно невистачало командирських кадрів, оскільки за часів Австро-Угорщини військова служба не була в пошані серед галичан. Старшин з довоєнною освітою в УГА можна було перелічити по пальцях. За цих умов галицький уряд вирішив поставити на чолі армії генерала Грекова. Близько 2-ох місяців Олександр Петрович знайомився з військами (це були уламки австрійської армії, проти яких він усього 2 роки тому воював), вдосконалював знання німецької мови, яка була панівною у штабах УГА. Нарешті, 9 червня 1919 р. наказом Диктатора ЗУНР Євгена Петрушевича генерала Грекова було призначено командуючим Галицькою армією.
На цій посаді Греків пробув трохи менше місяця, але те, що він встиг зробити, дорівнювалося праці кількох років. Адже без жодних технічних засобів, за майже повної відсутності набоїв, маючи набагато менше сил, ніж поляки, генерал здійснив відомий Чортківський наступ, коли галичани, по суті, на одних багнетах прорвалися аж до Львова. Авторитет Олександра Петровича фактично за 2 тижні виріс настільки, що вояки готові були йти за генералом у вогонь та у воду. Пізніше багато галицьких старшин присвятили свої спогади саме цьому місяцю, коли армією командував Греків.
47
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 1. — Спр. 82. — Арк. 17. (Посилання за старою нумерацією справи).