О.Ключенко, зокрема, згадував: «Вже сама постава генерала Грекова вказувала, що маємо перед собою вояка з крови й кости, з його бистрого зору й високого чола промовляла ініціятива, бистрий ум та дар бистрої орієнтації, в його діланнях виявлялася залізна рука. Це відчувалося миттю по обняттю генералом Грековим керування армії. Не зважаючи на недолужного начальника булави полковника Штіпшиц-Тернову, начеркнув він, використовуючи перший успіх під Чортковим, глибоку операцію. Частини ламали раз-по-раз опір противника, йшли з ентузіязмом на пробій — хоча було в набійницях стрілива дуже обмаль, і то рос. набої до австр. рушниць! — бо вірили в здібність і знання свого вождя.
Коли не зміг генерал Греків звінчати наміченого пляну здобуття Львова й заняття Сх. Галичини, то причин цього слід шукати в відсутности перевізних засобів, кольон самоходів та догідних залізничних сполучень, які були б уможливили бистре перекинення частин І. Корпусу на Бережани, де згідно з обрахунком генерала Грекова мало попасти в наш полон біля 20 ворожих куренів і де на підставі розвідчих відомостей мав ІІ. Кор — пус взяти велику розмірно кількість піхотного стрілива, яке уможливило б дальше розвернення офензиви вже при помочі 2.000.000 набоїв, які приготовані були на словацько-українській границі.
Тридневна битва під Бережанами увінчалася, щоправда, побідою української зброї, одначе ця дорога зупинка в операціях рішила укр. — поль. війну. Противник вспів впорядкувати й підкріпити свій фронт, ініціятива ділань перейшла з причини відсутности стрілива та більшої кількості кінноти по нашій стороні в руки польського командування — почався другий відворот.
Серед цього відвороту мусів генерал Греків уступити. Не невдача, а підшепти з Кам'янця, де боялися, щоби генерал Греків не перейшов Збруч на чолі карної армії, довели до цього»[51].
За планом О.Грекова УГА планомірно відступала до Збруча. За наказом Є.Петрушевича генерал вів їх на Наддніпрянщину, щоб допомогти армії УНР у боротьбі з радянськими військами. Наддніпрянці раділи з цього, адже вважали, що Греків очолить обидві армії. Однак Симон Петлюра, що завжди боявся авторитету Грекова, вимусив Є.Петрушевича звільнити генерала з лав УГА.
Це викликало певне обурення, яке висловлювали навіть такі розсудливі та помірковані воєначальники, як генерал Капустянський: «Здається нам, однією з підстав до усунення ген. Грекова від керування армією була необхідність числитися з настроями Головного Отамана (С.Петлюри — Авт.) і його Уряду, які поставилися вороже до ген. Грекова за його небажання працювати на Наддніпрянщині в справі формування соціалістичного уряду. Були ще інші причини, яких ми не торкаємося. В ГА серед старшинства ген. Греков користувався великою повагою й популярністю. Його демісія боляче відбилася на настроях Галицької армії. Гадаю, що демісія ген. Грекова недобре позначалась і на термін переходу ГА за Збруч, бо ген. Греков був, на нашу думку, прихильником спільного фронту. Вищі чинники Штабу — талановитий Льобковіц та інші — пішли за ним до демісії» [52].
Отже, 5 липня 1919 р. генерала Грекова було замінено іншим воєначальником, і через це настрій галичан помітно впав. Як писав О.Ключенко, «генерал Греків уосібнив в собі всі віхи начального вождя; послідовний, з далеким стратегічним зором і енергійний, узискав він відразу симпатії армії, одначе їх надто хутко підірвали політичні каверзи»[53].
Симон Петлюра висловив свій погляд на Грекова, написавши, що той завжди був «підозрілим генералом», а його Чортківський наступ — провокаційним. Петлюра «проїхався» і по Капустянському за його вислови щодо усунення Грекова. Головний Отаман кваліфікував це як «скороспілі епітети та висновки, яких допустилися в оцінці подій і окремих осіб» [54].
Таким чином, у липні 1919 р. генерал Греків мусив остаточно залишити українську армію та військову службу загалом. Всього він відслужив 22 роки. Почав гвардійським підпоручиком, закінчив генералом Генерального штабу. Підсумовуючи службу Грекова в українських арміях, зазначимо, що за часів Центральної Ради він командував 2-ю Сердюцькою дивізією 12 днів, обіймав посаду начальника штабу округу 12 днів, був помічником військового міністра 30 днів; за часів Гетьманату очолював Головний штаб 5 днів; за часів Директорії командував Південною групою УНР 12 днів, обіймав посаду військового міністра 79 днів; у ЗУНР командував УГА 27 днів.
Всього в українських збройних силах генерал Греків відслужив 1 77 днів — майже 6 місяців. Оцінити діяльність Олександра Грекова на вищезгаданих посадах досить важко. Перебуваючи на посаді військового міністра, Греків зміг втримати від розкладу частину українських військ, спромігся частково реформувати їх. Він підтримував усі корисні для українського війська реформи, протистояв революційним поглядам розв' язання військових питань. Досить яскраво виявив себе Греків і очолюючи УГА. Чортківський наступ став найкращою її операцією. Тож можна стверджувати, що Олександр Греків вписав до української історії кілька цікавих сторінок.
Яким склався життєвий шлях генерала Грекова у подальшому? З УГА Олександр Петрович подався до Румунії, але там не прийшовся до вподоби владі, оскільки мав величезний авторитет серед місцевого українського населення. Офіційні румунські представники зажадали від генерала негайно облишити країну. Грекову довелося податися до столиці Австрії міста Відня, де мешкало багато вихідців з Галичини, серед яких Греків сподівався знайти прихильників. Так воно і сталося, й після приїзду генерал став відігравати одну зі значних ролей у середовищі української еміграції.
Минув час, пішла в історію ЗУНР, припинила своє існування УГА, а 21 листопада 1920 р. поляками було інтерновано армію УНР. Галицькі діячі голосно звинувачували «запроданську» політику Симона Петлюри, який згідно з Варшавською угодою зрікся на користь поляків колишніх територій ЗУНР. Через це у галицькому загалі ставлення до наддніпрянців у цілому було не найкращим. За таких умов постать генерала Грекова, наддніпрянця за походженням та галицького героя, знову набула політичного значення.
Навколо нього почали гуртуватися найбільш незадоволені політикою Петлюри діячі: галицька інтелігенція, прихильники партії самостійників (розгромленої Петлюрою під час ліквідації Оскілківського повстання у квітні 1919 р.), гетьманці. Таким чином, Греків міг цілком перетворитися на одного з лідерів опозиції Петлюри, який, на відміну від попередників, об'єднав би як галичан, так і наддніпрянців.
12 лютого 1921 р. у Відні на чолі з відомим політичним діячем та прихильником гетьманства Сергієм Шелухіним було створено так звану Всеукраїнську національну раду. Заступниками Шелухіна було обрано генерала Олександра Грекова та відомого галицького діяча Романа Перфецького, секретарем — Миколу Залізняка. До складу ради увійшли галицькі політики (Є.Левицький, О.Назарук), гетьманці (О.Скоропис-Йолтуховський, С.Шемет та ін.) та самостійники (В.Оскілко, А.Макаренко, П.Андрієвський та ін.). За задумом організаторів ради вона мала складатися з представників Наддніпрянщини, Галичини та Кубані.
Проте, у раді одразу з' явилися серйозні протиріччя. Керівництво партії самостійників (до складу якої вступив і генерал Греків) прагнуло використати новостворену організацію у своїх інтересах. Нагадаємо, що після невдалого повстання отамана Оскілка самостійники мусили втікати до Польщі. Тут, як противники Петлюри, який тоді ще був у стані війни з Польщею, вони зустріли гарний прийом. Близько року Андрієвський, Макаренко та інші керівники самостійників почувалися в Польщі досить упевнено, доки в неї не попросив допомоги сам Петлюра. Звичайно, поляки одразу переорієнтувалися з самостійників на Головного Отамана, який пішов на значні політичні поступки їм. Тепер, у 1921 р., самостійники прагнули відігратися та знов привернути до себе польські симпатії. Робилося це без згоди галицьких представників, які сприймали поляків виключно як ворога.
У 20-30-ті рр. Галичина була наріжним каменем українсько-польских стосунків. Самостійникам було зрозуміло: якщо вони хочуть розраховувати на польську підтримку, то мають зректися Західної України. І вони пішли на цей крок вже через місяць після створення ради. 1 4 березня 1921 р. від імені Всеукраїнської національної ради Андрієвський, Макаренко та Греків оголосили свою скандальну заяву такого змісту:
52
Капустянський М. Похід українських Армій на Київ-Одесу в 1919 році. — Кн. 2. — Ч. 3. — C. 48.
53
Ключенко О. Генеральна булава УГА // Літопис Червоної Калини. — Львів, 1931. — № 4. — С. 7.