До складу 2-ої гренадерської дивізії, де тепер служив капітан Греків, належали 5-ий Київський, 6-ий Таврійський, 7-ий Самогицький та 8-ий Московський гренадерські полки. До обов'язків Грекова входило отримувати щоденну інформацію про стан у полках, вести облік особового складу військовослужбовців, бути помічником начальника штабу дивізії з оперативної частини. Греків мусив готувати плани літніх навчань гренадерів, опікуватися проблемами офіцерського складу. Це була досить ко — пітка робота, з якою Олександр Петрович зустрівся вперше. Однак він виконував її з успіхом, а тому вже 6 червня 1908 р. його було повернуто до Петербурга та до гвардії.
Відтепер О.Греків обіймав ту саму посаду старшого ад'ютанта, однак вже у 1 — ій гвардійській дивізії. Обов' язки його були подібні до тих, які він виконував у 2-ій гренадерській дивізії, а тому робота була звична і вільного часу згодом залишалося більше. Саме тому Греків почав себе випробувати у науковій та викладацькій галузях. Найбільше його приваблювали військова і політична історія, а також теорія тактики. В той час у Петербурзі знаходилися Павлівське та Володимирське піхотні, Михайлівське та Костянтинівське артилерійські, Миколаївське кінне, інженерне та військово-топографічне училища. Капітан Греків обрав для викладання піхотні училища, де читав курси лекцій з історії та тактики.
У тому, щоб Греків читав лекції у військових училищах, було зацікавлено і керівництво гвардії. Павлівське піхотне та Миколаївське кінне училища були кузнею гвардійських кадрів. Звичайно, гвардійці прагнули поповнити свої полки добірними та перевіреними молодими офіцерами. Саме тому і була поширена практика надсилання до училищ лекторів із гвардії, які б могли дати попередню атестацію молоді, зробити необхідний відбір.
Олександр Петрович викладав переважно у Павлівському училищі, яке вважалося найкращим та найбільш привілейованим серед усіх піхотних училищ Російської імперії. «Павлони», як жартома прозвали вихованців цього училища, несли до армії своєрідну школу виховання молодого бійця, яку вони засвоювали під час навчання. Ця школа передбачала як бойову, так і парадно-показову підготовку, бо недарма Павлівське училище вважалося зразковим у залізній стройовій муштрі, яка більше нагадувала виховання часів Павла І чи Аракчеєва[13].
В училищі Олександра Петровича почали запрошувати до комісії на випускні іспити та ставитись до нього, як до перспективного військового науковця. Відтепер Греків серйозно відносився до свого захоплення військовою історією та замислюватися про перспективи підготовки дисертації. Але, чергове службове підвищення змусило його на деякий час відмовитись від цієї думки.
27 жовтня 1910 р. капітан Греків був призначений помічником старшого ад'ютанта командуючого військ Гвардії та Санкт-Петербурзького військового округу Великого Князя Миколи Миколайовича. Це призначення було дуже важливим для Грекова, хоч мало хто уявляв, які функції виконує «помічник старшого ад'ютанта командуючого». Проте для генштабістів це призначення було досить красномовним. У довоєнній Російській імперії ключові штабні посади середньої ланки були таємними. Наприклад, в офіційних документах офіцер міг обіймати посаду помічника начальника відділу служби Генерального штабу, а насправді був головою контррозвідки. Старші ад'ютанти з'єднань виконували функції начальника оперативного відділу, а їхні помічники — начальника розвідки. Тож Олександр Петрович фактично став начальником розвідки військ Гвардії та Санкт- Петербурзького військового округу.
Нові обов' язки для Грекова були незнайомі і спершу складні. Адже йому було довірено розвідку досить важливого району. Санкт-Петербурзький військовий округ мав суміжні кордони зі Східною Прусією — найбільшим противником Росії. Вести розвідку в цьому регіоні було дуже важко, проте й у цій ситуації знаходилися можливості для отримання вичерпної інформації. Діяльність Грекова як розвідника була пов'язана і з безпосередньою охороною царської родини. Олександр Петрович неодноразово бував у Зимовому палаці, доглядав хворого сина Миколи ІІ, спадкоємця престолу Олексія, добре знав дружину та дочок імператора. Можливо, якщо б імперія не розпалася у 1917 р., Греків міг би зробити й блискучу придворну кар'єру.
У 1912 р. Греків успішно захистив дисертацію з історії військового мистецтва та став екстраординарним професором (кандидатом наук). Його було допущено викладати на кафедрі військової історії Миколаївської військової академії Генерального штабу. Відтепер викладацька діяльність Грекова отримала офіційний статус. На кафедрі військової історії на той час працювали видатні військові діячі, історики за покликанням. В академії Греків зустрівся з ординарним професором генерал-майором Миколою Юнаковим — майбутнім видатним воєначальником армії УНР. Незабаром сюди ж перейшов працювати і товариш Грекова з викладацької роботи у Павлівському училищі підполковник Сергій Марков.
Олександр Петрович викладав у Миколаївській академії аж до початку Першої світової війни. Серед його вихованців було багато майбутніх воєначальників армії УНР. Зокрема, можна назвати імена Володимира Сальського, який закінчив академію у 1912 р. з найкращими серед випуску показниками, Євгена Мешківського, Віктора Куща, Миколу Капустянського, Олександра Осецького, Марка Безручка, Всеволода Змієнка. Отже, за часів викладання Греків познайомився з багатьма своїми майбутніми співробітниками з українського війська[14].
У 1913 р. Грекова було підвищено до чергового звання підполковника. Відтепер він переходив у розряд штаб-офіцерів, що мали право командувати батальйонами та полками, виконувати обов' язки командирів бригад і дивізій. Олександр Петрович продовжував викладати, був введений у приймальну та випускну комісії академії.
Участь у Першій світовій війні
Влітку 1914 р. почалася Перша світова війна. Російські військові давно до неї готувалися, а тому оголошена мобілізація для багатьох не була несподіванкою. За рішенням царського уряду, військова академія тимчасово припиняла свою діяльність. Викладачі та слухачі по черзі отримували накази вирушити до діючих частин. Генерал Юнаків став командуючим бригади 37-ої піхотної дивізії, полковник Марков обійняв посаду начальника штабу 4-ої стрілецької дивізії, а 18 липня нове призначення отримав і підполковник Греків. Відтепер він був начальником штабу 74-ої піхотної дивізії, що формувалася у Петербурзі.
Оголошена у Російській імперії мобілізація передбачала буквально за 2 місяці майже вдвічі збільшити чисельність армії. На базі старих з'єднань формувалися нові дивізії, однією з яких і була 74-та, що створювалась безпосередньо на базі 37-ої дивізії, з якою генерал Юнаків вирушив на фронт. Дивізія складалася з 293-го Іжорського, 294-го Березинського, 295-го Свирського, 296-го Грязовецького піхотних полків і 74-ої гарматної бригади.
Новобранцями у дивізії були переважно петербурзькі міщани і селяни довколишніх сіл. У дивізії було зібрано багато представників різних столичних професій: дворові, швейцари, кучери, прибиральники, повари, працівники клубів, ресторанів, казино, інші представники петербурзьких «нижчих» прошарків. Згодом генерал Олексій Брусилов у своїх спогадах з дещо несправедливим гумором описував 74-ту дивізію «швейцарів та двірників»[15].
Наприкінці серпня 1914 р. 74-та піхотна дивізія була остаточно сформована і увійшла до складу 6-ої армії, головним завданням якої було прикривати Петроград від можливого десанту з боку Балтійського моря або у випадку прориву Східного фронту. Тилове сидіння загрожувало бути досить довгим і з точки зору логіки не було виправдане. По-перше, відтягувати на прикриття столиці цілу армію (чотири дивізії) не було потреби, оскільки фронт надійно прикривали кілька ліній оборони, а море — Балтійський флот. По-друге, краще було б залишити у Петербурзі гвардію, яка могла відігравати роль стратегічного резерву. Проте, у ті часи чомусь усе було зроблено навпаки: другочергові, малонавчені та маловартісні дивізії залишались під Петроградом, а найкращі кадри Гвардійського корпусу повільно гинули під час наступу в Східній Прусії та оборони в Польщі.