Проте, входячи до контори, князь завжди відчував якесь невдоволення. В центрі кімнати стояв величезний жовтий, інкрустований чорним деревом секретер з незліченними шухлядами, шкатулками, тайниками та відкидними перегородками й полицями. На цій махині зі світлої з чорною інкрустацією деревини, мов на театральному коні, були прилаштовані всілякі хитромудрі механізми, секрету яких уже ніхто, крім хіба що злодіїв, не знав. Тепер там лежали купи паперів, і хоч передбачливий князь подбав про те, щоб більшість з них стосувалась лише тих сфер, де панують вічні закони астрономії, решти було досить, щоб сповнити його серце відчаєм. Перед очима в нього раптом постав письмовий стіл у кабінеті короля Фердинанда в Казерті, теж завжди завалений усілякими справами, що потребували негайних резолюцій; так люди створюють собі ілюзію, що можуть затримати хід подій, які в цей час розвиваються незалежно від їхньої волі.
Дон Фабріціо раптом подумав про медичний препарат, недавно винайдений у Сполучених Штатах, який давав змогу безболісно переносити найсерйозніші операції і не втрачати самовладання в годину найтяжчих страждань. Цей вульгарний сурогат античного стоїцизму і християнської покірливості було названо морфієм. Нещасному обмеженому Фердинанду морфій заміняла безглузда канцелярська писанина, так само як астрономія — рафінованому дону Фабріціо. Князь відігнав од себе думки про Раґаттізі, яке вже було втрачено, та Арджівокале, якому теж загрожував продаж, і весь поринув у читання останнього номера «Journal des Savants». «Les dernières observations de l'Observatoire de Greenwich présentent un intérêt tout particulier…»[68]
Проте невдовзі йому довелося спуститися з цих безхмарних зоряних висот. До кабінету ввійшов економ дон Чіччо Феррара. То був маленький сухий чоловічок, завжди у бездоганній краватці, за невинними окулярами якого ховалася мрійлива і пожадлива душа ліберала. Цього ранку він виглядав бадьоріше, ніж звичайно: видно, ті новини, що так збентежили отця Пірроне, вплинули на нього, як бальзам.
— Сумні часи настали, ваша вельможносте, — зауважив він після звичного привітання. — Назрівають великі неприємності, але незабаром, після кількох днів безладдя та сотні пострілів, усе піде якнайкраще. Нова славна доба почнеться на нашій Сицилії. Можна було б навіть радіти, коли б не знаття, що стільки чудових хлопців накладуть головою.
Замість відповіді князь щось мугикнув собі під ніс.
— Дон Чіччо, — мовив він за якусь хвилину, — слід було б навести лад у зборі чиншу в Кверчеті. Вже два роки звідти не надходить жодного шеляга.
— Усі підрахунки готові, ваша вельможносте. — То була його улюблена фраза. — Треба лише написати дону Анджело Мацца, щоб він все зорганізував. Я сьогодні ж подам вам листа на підпис.
З цими словами економ пішов гортати товстелезні реєстри, в яких із запізненням на два роки дрібним каліграфічним почерком регулярно записувались усі рахунки дому Саліна, крім тих, які справді щось значили.
Залишившись на самоті, дон Фабріціо знову спробував поринути в зоряні туманності, але зосередитись уже не міг. Він відчував глибоке роздратування не так од самих подій, як од безмежної дурості дона Чіччо, в якому він бачив представника майбутнього правлячого класу. «Те, що каже цей добродій, зовсім протилежне істині. Він оплакує славних хлопців, які накладуть головою, а таких буде дуже мало. Наскільки я розумію характер подій, що назрівають, жертв буде не більше, ніж потрібно для того, щоб у Неаполі чи Турині, байдуже де саме, можна було б скласти повідомлення про перемогу. Він вірить у «нову славну добу на нашій Сицилії», як він сам висловився, але це нам обіцяли всі, хто висаджувався на острів з часів Нікія[69]. А вона так ніколи і не настала. І з якої рації вона повинна настати? Що, власне, має відбутися? Гм… Переговори під іграшкову тріскотню пострілів, а потім усе залишиться, як колись, водночас цілковито змінившись». Дон Фабріціо знову згадав двозначні слова Танкреда, які тепер він зрозумів до кінця. Заспокоєний, князь перестав гортати журнал і окинув поглядом схили гори Пеллеґріно, обпалені сонцем, пориті ярами, вічні, як сама убогість.
68
«Журнал вчених». «Останні спостереження Грінвічської обсерваторії становлять винятковий інтерес…»
69
Нікій — афінський полководець (413 рік до н. е.), який загинув під час невдалого походу на Сицилію.