Трохи згодом до контори ввійшов Руссо, якого князь завжди вважав найвизначнішим з усіх своїх підлеглих. Моторний, елегантний навіть у своїй вельветовій мисливській куртці, з пожадливими очима під високим чолом, він ідеально втілював у собі риси висхідного класу. Руссо майже відкрито обкрадав князя, неначе мав на це незаперечне право, і в той же час був щиро відданим та шанобливим.
— Уявляю собі, як засмутив вашу вельможність від’їзд молодого синьйора Танкреда. Але я певен, що він скоро повернеться і все буде гаразд.
Уже вкотре князь опинявся перед незбагненною сицилійською загадкою: на цьому оповитому таємницею острові, де так старанно зачиняються всі двері, де селяни вдають, що не знають дороги, яка веде до їхнього села, хоч вона лежить зовсім поруч, за два кроки, — на цьому острові, всупереч показній таємничості, ніщо не може зберігатися в таємниці.
Дон Фабріціо жестом запросив Руссо сісти і пильно глянув йому в очі.
— Давай, П’єтро, поговоримо про все відверто. Ти теж причетний до цієї історії?
Насправді непричетний, відповів той. Адже в нього на шиї сім’я, ризикувати можуть лише молоді, такі, як синьйор Танкред.
— Невже ви гадаєте, що я здатний щось приховувати од вашої вельможності?.. Ви ж як батько для мене!
А три місяці тому він сховав у своїй коморі сто п’ятдесят кошиків лимонів із князевого саду і знав, що князеві це було відомо.
— Але мушу зізнатися, що серцем я з ними, з цими відважними хлопцями.
Дон Фабріціо підвівся і впустив Бендіко, який дряпався до дверей, і знову сів.
— Зрозумійте, ваша вельможносте, так більше не можна — нескінченні обшуки, допити, бюрократична тяганина з будь-якого приводу, на кожному кроці шпиги… Чесні люди вже не можуть займатися своїми справами. А за нової влади у нас буде свобода, права, впевненість у завтрашньому дні, можливість вільно торгувати… Та й податки стануть меншими… Всім буде краще, крім хіба що церковників. Господь Бог дбає про маленьких людей, таких, як я, а не про них.
Князь посміхнувся. Він знав, що саме Руссо збирався через підставну особу купити його Арджівокале.
— Звичайно, будуть і сутички, і безладдя, але вілла Саліна стоятиме, мов фортеця. Адже ваша вельможність для нас як батько, а в мене є чимало друзів. Якщо п’ємонтці і прийдуть сюди, то лише з капелюхами в руках, щоб привітати вашу вельможність. Що б там не було, а дядькові та опікунові Танкреда боятися нічого!
Князь відчув себе приниженим: ці шахраї вже готові взяти його під своє заступництво — і то лиш завдяки тому, що жовторотий Танкред доводиться йому небожем. «Якщо так і далі триватиме, то за тиждень я змушений буду просити захисту в Бендіко!» Він з такою силою крутнув пальцями вухо собаки, що той аж заскиглив од болю.
Те, що сказав Руссо опісля, трохи заспокоїло князя.
— Вірте мені, ваша вельможносте, усе це на краще. На поверхню випливуть розумні та чесні люди. А все інше залишиться, як і досі.
«Вся суть цієї катавасії була в тому, що дрібні провінційні ліберали вирішили усунути перешкоди до власного збагачення, ось і все. Що ж, ластівки відлітатимуть трохи швидше, ніж досі, та й годі. Зрештою, їх ще стільки в гнізді!»
— Хтозна, може, ти й маєш рацію.
Тепер князь уже міг з’ясувати собі справжній сенс і загадкових слів Танкреда, і промовистого натякання Феррари, і нещирої, але багатозначної балаканини Руссо. Від колишнього занепокоєння не залишилось і сліду. Можливо, станеться чимало всіляких подій, але це будуть лише незначні епізоди галасливої романтичної комедії, для успіху якої доведеться окропити кількома краплинами крові блазенське вбрання її героїв. У цій країні компромісів марно було б сподіватися французької несамовитості; а втім, хіба ж сталося щось серйозне в самій Франції, за винятком подій у червні сорок восьмого року? Лише завдяки природженій ввічливості князь стримався, щоб не сказати: «Я все чудово зрозумів, ви не збираєтесь винищувати нас, своїх “батьків”, ви лише хочете тихо, делікатно зайняти наше місце. Навіть соромливо тицьнете нам кілька тисяч дукатів відступного. Хіба не так? Твій онук, шановний Руссо, щиро вважатиме себе бароном, а ти сам захочеш називатись, скажімо, нащадком якогось боярина з Московії, завдяки своєму йменню, хоч насправді воно означає, що ти просто син рудого селюка[70]. А дочку зможеш віддати за когось із нас, можливо, навіть за Танкреда з його аристократичними білими руками та синіми очима. Адже вона гарна, і варто їй тільки привчитись частіше митися… Певна річ, все залишиться, як і до цього. Хіба що певні верстви непомітно поміняються місцями. Мої золоті ключі камергера, моя темно-червона стрічка ордена Святого Януарія[71] мирно лежатимуть у шухляді, поки котрийсь із синів Паоло не виставить їх напоказ під скляним ковпаком, але Саліни залишаться Салінами. Можливо, як компенсацію, їм нададуть місце в сенаті або повісять на шию ордени Святого Маврикія[72]. Таких брязкалець нікому не шкода».