26 липня — «О 15 годині в Орландо переписування “Гепарда”. О 17.30 в клініці Homo задля другої процедури носа. О 21 годині приходять “the boys”, і ми йдемо на обід до Спано, а Лісі йде обідати на “Віллу Іджеа” на запрошення Роторі разом із Соропнімстами. По обіді ми теж ідемо на “Віллу Іджеа” забрати Лісі, а тоді до Ло Монако[31]».
23 серпня — «Об 11.15 йду до Орландо передруковувати останню частину “Гепарда”. О 13.30 сніданок з Орландо в Кастельнуово, опісля знову беремося за роботу і закінчуємо її о 17.50. Приходить Джо, який відвозить мене додому машиною».
У ті місяці машинопис читався в домі Бебуццо Зґадарі і позичався деяким друзям, серед яких були Коррадо Фратта і моя мати[32]. Ніхто не зрозумів, що це великий роман. Радше зі змішаним почуттям веселощів і неприйняття звертали увагу на відповідність реальним подіям у Палермо в ті часи. Враження справили лише уривки, не пов’язані з Палермо: зустріч із Шевальє і смерть князя. З другого боку, Лісі, а почасти і моя мати, яким були чужі місцеві сентименти, з самого початку були вражені літературною вартістю твору.
8 червня 1956 року, в листі до своєї невістки Лолетти Б’янкієрі, дякуючи їй за позичений том Аполінера, Лампедуза згадує події під час написання роману і позірно сприятливий результат першої спроби віддати його до друку.
Переходячи від Аполінера до набагато менш вартісного автора, я радий сповістити тебе, що Лучо Пікколо надіслав мого «Гепарда» (так він називається тепер) у видавництво «Мондадорі». На наше здивування, у відповідь кур'єр приніс надзвичайно теплого листа з подякою самому Лучо за те, що ознайомив видавця з таким цікавим твором, і з обіцянкою (неявною) видання, але із застереженням, що для цього потрібно ще дуже багато часу, оскільки видавництво має багато публікацій у роботі. Мушу зізнатися, що моє осуду гідне марнославство дуже задоволене.
Я написав п’ятий епізод, який буде поміщено між обідом у Доннафуґаті та смертю князя. Там описано дона Фабріціо на полюванні разом з органістом та його міркування про політику і про переміни в поведінці Танкреда. Деякі місця досить непогані, інші гірші. Якщо мій друг Орландо, який тепер дуже заклопотаний іспитами, зможе вчасно переписати його на машинці, я передам тобі його через Лісі; у рукописному вигляді твір неможливо читати. Разом із Лісі маєте вирішити, чи треба розповісти про нього дядькові П’єтро чи ні.
Листи до дружини від червня—листопада 1956 року показують нам, як проходило написання роману. І стає зрозуміло, що роман було фактично написано за дуже короткий термін — то була низка задумів, відразу занотованих на папері.
П’ятниця 29 червня 1956 року[33]
Для Лісі
…Тішуся з наукового успіху, про який я повідомлю так, як ти хочеш. «After having both been the “scourge of the Woermannscher Partei…” we are on the way of being both “the scourge of Italian publishers”»[34]. Щодо мене, то я саме пишу епізод, який піде номером 4; після нього йтиме епізод № 5 (спроба подружньої зради з боку Анджеліки, придушена княгинею заради родинної честі і любові до Танкреда). Таким чином, цей твір стане справжнім романом, ось і все. Те, що я написав після твого від'їзду (перший візит Анджеліки після заручин, нічний приїзд Танкреда в екіпажі), непогане, але, на жаль, воно поетичне.
Неділя 8 липня 1956 року
Для Лісі
…Мене теж охопило велике збудження з приводу мого «Гепарда». Минулої ночі я працював до третьої години. Йшлося про те, щоб у шістьох рядках показати всі історичні, соціальні, економічні та любовні смисли першого поцілунку (прилюдного) Танкреда та його нареченої Анджеліки. Гадаю, вийшло непогано. Розділ майже закінчений; він буде дуже довгий: мені ще треба написати розмову з доном Фабріціо, коли він дістає пропозицію стати сенатором.
Пиши мені і повідомляй про всі новини.
З усіма справами, болями в спині, «boys» та «Гепардом» я теж почуваюся дуже стомленим.
Мільйони поцілунків від твого М.[35], який тебе кохає.
31
П’єтро Емануеле Зґадарі (Бебуццо), барон Ло Монако, музикознавець і мистецтвознавець. Влаштовував прийоми в себе вдома і сприяв стосункам між Лампедузою та групою своїх молодих друзів та учнів.
32
Кончіта Рамірес де Вільяуррутіа, донька іспанського дипломата та історика Венсеслао Раміреса де Вільяуррутіа, міністра зовнішніх справ в останньому уряді Альфонса XIII.
34
Після того, як ми обоє були «бичем Woermannscher Partei», ми ось-ось обоє станемо «бичем італійських видавців»