– Ніко, може це все той фатальний збіг обставин, у який не хочуть вірити жінки? – вставила слово Діана. – Може, він просто надумав піти від тебе й не знайшов більш вдалого способу, як це зробити?
– Я би повірила в це, та ось тільки… є іще деяка обставина…
– Яка? – перепитала Діана.
– Тоді у тому червоному світло-тумані я бачила, точніше, мені здалося, що я бачила якісь розпливчасті силуети людей… Ймовірніше людей… Проте… Їхні руки… Вони були схожі на клешні якихось тварин, і вони просто тягнули їх по землі… За собою!... Я впевнена, Сергій теж їх бачив! А ще… ще… Я пам’ятаю, як одна така клешня – мокра та в’язка у якійсь болотяній рідині – влізла через те відчинене віконце… А далі той гострий біль у очах… І Сергій… Він щось хотів мені сказати… Він щось кричав. Та я нічого не могла зрозуміти…
– Ніко, ти розповідаєш дивні речі, – якось відсторонено сказала Діана.
– Я знаю! – підтвердила Ніка. – Проте він пішов… Він все ж таки пішов! Я прокинулася сьогодні, а його вже немає… Він знову зник… А на ліжку… Ти не повіриш… На ліжку з’явилося щось червоне, наче кров… Я навмисно не прибирала, я хочу, щоб ти це побачила!
Раптом Діана відчула сильну відразу до цієї розмови, і до всієї цієї історії. Навіть здалося, що до горла підкочується нудота. Щоб відволіктися, вона знову визирнула у вікно і цього разу їй здалося, що вся вулиця має червоний відтінок. «От мара», – подумала вона і перевела погляд на годинник, щоб збагнути, котра година. Та зненацька зачула пекучий біль в очах, наче хтось заліпив очниці гарячим воском. Діана стривожено закричала, тим самим страшенно налякавши Ніку.
– Що з тобою? Що? – верещала Ніка.
Та Діана не могла й вимовити слова. Цей біль як наче вернувся з минувшини. З того самого вечора, коли вони з батьком під’їжджали до того самого світлофора на розі вулиці Пурпурової.
– Я думаю, мама зрадіє, якщо ми купимо для неї цей сервіз. Він – чудовий, – сказала Діана, ніжно глянувши на тата, який надумав дарувати дружині на день народження пилосос. – Пилосос, це – атрибут прибирання. Натяк на щось таке буденне… А пити каву із гарнесеньких горняток за довгими сімейними вечорами – справжнє щастя.
– Якщо ти дійсно так вважаєш, то ми можемо придбати цей сервіз, – відказав тато. – А пилосос теж не завадить. Що скажеш?
– Чудово! – відповіла Діана.
– Тоді прямо зараз і заїдемо до того магазинчику, здається, він на вулиці Пурпуровій… – відказав тато.
А потім сталося те, що дуже нагадувало історію Ніки.
Вони зупинилися, тому що на світлофорі загорілося червоне світло. А далі те світло почало розростатися, як наче вироджуватися, вибухати, розсіюватися повсюди. Воно почало підступатися до машини і тато, щоб зрозуміти, що то таке, відчинив віконце… А далі те червоне світло пробралося до салону автівки. Діана чула, як в тому світло-тумані белькотять голоси людей: шепочуть, лаються, присвистують, галасують, ричать… І ще вона пам’ятає чийсь добре окреслений силует, що повстав перед ними… Той силует був розмитий і досить лячний. Діані примарилося, що вона його уже десь бачила, і навіть вона зрозуміла, хто то є… Та раптом біль, той гострий пекучий біль в очах… І після того, вона не пам’ятає нічого окрім болю. А коли все відступило, і навіть той біль, виявилося, що тата поруч немає… І що він у лікарні… А той сервіз їй довелося купляти й дарувати самій… Бо з татом тоді сталося щось ПАСКУДНЕ… Тому що тато тоді помер… Помер, так і не прийшовши до тями…
Діана відчула, як їй у лице плюхнули холодною водою. Вона здригнулася, та, зрештою, розплющила очі.
– Що то було? – злякалася Ніка. – Я вже думала ти помираєш!
Діана важко дихала, проте той пекучий біль минув.
– Мені страшенно заболіли очі… Та все минулося, – заспокоїла вона. – Все минулося.
Ніка ошелешено роздивлялася подругу.
– Знаєш, склалося враження, що хтось наче увімкнув якусь зловісну кнопку, і ти занепала у якийсь інший стан – напівсон, напівреальність.
– Уже все в порядку, – промовила вона. – Уже все в порядку…
– Гаразд, – сказала Ніка. – Отже, тобі можна повідати одну ідею. А то я вже було подумала, що… Та зрештою, тільки ти мені можеш зарадити.
–Що за ідея? – запитала Діана, тулячи рушничка до мокрого обличчя.