На її очі наверталися сльози, а думки просто розсіювалися, як те червоне світло при дорозі.
Вона покрокувала на кухню попити чаю. І те, що вона побачила на столі, приголомшило. На чистій білій скатертині стояли горнятка від того сервізу, що вона подарувала мамі. Горнятка були вкрай зіпсовані, побиті, замурзані й забрьохані. Всередині них плавала якась багряна рідина, що смерділа помиями.
«Гепіло… Гепіло… Гепіло», – повторював її внутрішній голос. І раптом вона збагнула, що в цьому слові просто переставлені букви.
«Епілог… Епілог… Епілог…»
Діана визирнула у вікно й вжахнулася. Вулиця мала червоний відтінок…
Автор приостановил выкладку новых эпизодов