128. Мідійське військо ганебно розбіглося. Астіаг ледве довідався про це, сказав, загрожуючи Кірові: «Ну, і незважаючи на все це, для Кіра, принаймні, воно не обернеться на добре». Сказавши це, він схопив і посадив на кіл усіх магів-тлумачів сновидінь, які вмовили його залишити на волі Кіра, а потім озброїв мідійців, що залишилися в місті, молодих і старих. Із ними він виступив, почав битву проти персів, зазнав поразки, сам Астіаг потрапив у полон і втратив мідійців, з якими пішов у битву.129. Коли Астіага було взято в полон, прийшов до нього Гарпаг, устав перед ним, зрадів і почав знущатися з нього. Він звернувся до нього з промовами, що ранили Астіагове серце і, між іншим спитав, згадуючи про те частування, коли Астіаг підніс йому синове м'ясо, як той себе почуває тепер у рабстві після царювання. Той обернувся до нього, подивився і спитав, чи успіх Кіра він вважає своєю справою. Гарпаг відповів йому, оскільки він написав Кірові, то своїм успіхом той зобов'язаний йому. Тоді Астіаг своєю відповіддю хотів йому довести, що той є найнетямущіша і найнесправедливіша людина на світі. Найнетяму-щіща, бо в нього була можливість самому стати царем, якщо справді теперішнє становище є наслідком його діяльності, а він передав владу іншому, а найнесправедливіша, бо через ту учту він поневолив мідійців, але вже, якщо, справді, не могло бути інакше, тоді варто було б передати царську владу комусь іншому замість нього, Астіага, то справедливіше було б передати цю високу посаду, якомусь мідійцю, а не персові. Отже, тепер мідійці, що були зовсім не повідомлені під час бенкету, замість господарів стали поневоленими, а перси, що перед тим були поневоленими мідійцями, тепер стали господарями.130. Астіаг був царем тридцять п'ять років і в такий спосіб позбувся влади, а мідійці підкорилися персам через його жорстокість. Вони володіли Азією по цей бік ріки Галія впродовж ста двадцяти восьми років, якщо відняти той час, коли в ній владарювали скіфи. Проте, пізніше, з бігом часу вони пошкодували, що так із ними сталося і повстали проти персів(1) за часів Дарія, але наслідком їхнього повстання була поразка в битві і вони знову були поневолені. За царювання Астіага, перси під проводом Кіра повстали проти мідійців і відтоді стали владарями Азії. Що ж до Астіага, то Кір зовсім його не непокоїв, але тримав його при собі, поки той не помер. Оце все про народження і виховання Кіра. Так він став царем і згодом поневолив Креза, який перший виступив із війною проти нього, як я вже розповів перед тим. Кір, підкоривши його, став владарем усієї Азії.131. Перси, як я знаю, мають такі звичаї. Вони, звичайно, не роблять статуй богів і не будують храмів і жертовників. Навіть більше того: вони вважають дурними тих, які все це роблять, бо, як я уявляю собі, вони не вірять, як елліни, що боги мають образи людей. Вони мають звичай підійматися на найбільш високі гори і там приносити жертви Зевсові, – а Зевсом вони називають увесь небозвід(1). Вони приносять жертви сонцеві, місяцеві, землі, вогню, воді та вітрам. Лише цим із усіх бргів вони приносять жертви з давніх давен. Згодом від ассірійців і від арабів вони навчилися приносити жертви також Афродіті Уранії(2). Ассірійці цю Афродіту називають Мілітта (3), араби – Алілат, а перси – Мітра (4).132. Жертви, що їх приносять перси богам, про яких я згадав, відбуваються в такий спосіб. Вони не роблять жертовників, не запалюють вогню, коли йдеться про приношення жертв. Не влаштовують вони узливань, не грають на флейтах, не прикрашають жертовних тварин вінками, не сиплять ячмінь. Той, хто хоче принести жертву тому чи іншому богові, веде жертовну тварину на якесь чисте місце і звертається до бога, маючи на своїй тіарі вінок, переважно з мирти. А тому, хто приносить жертву, не дозволяється просити божого благословенства лише для себе, але йому слід молитися за щастя для всіх персів і їхнього царя, бо і його мають на увазі серед усіх інших. Згодом жертводавець розрізує на дрібні шматки тіло жертви і варить м'ясо, розстелює під ним зеленощі, найбільш ніжні, переважно конюшину, а на неї кладе все м'ясо. А коли він усе це влаштує, якийсь маг(1), що при цьому присутній, співає священний гімн, в якому йдеться про походження світу та богів. Цей гімн вони називають приспівом, без мага їм не дозволяється приносити жертви. Після цього жертводавець очікує деякий час, а потім забирає м'ясо, відходить і робить із ним усе, що хоче.133. З усіх днів року вони за звичаєм найбільш святкують дні народження кожного з них. У цей день вони вважають доречним ставити на стіл усяких страв більше, ніж в будь який інший день. Тоді ті, що багатіші, подають до столу цілого бика, коня, верблюда, осла і всякі печива, а ті, що бідніші – м'ясо всілякої дрібної худоби. Основних страв вони їдять мало, але закусок – дуже багато і не подають їх усі разом. Саме через це перси кажуть, що коли елліни їдять, то зупиняються, ще будучи голодними, а це тому, що після обіду їм не подають нічого смачного, а як би їм подавали, то вони не зупинялися б. Перси мають велику прихильність до вина. їм не дозволяється в присутності будь-кого ні блювати, ні випускати сечу. Таких звичаїв вони додержуються. Крім того, вони ще мають звичай обговорювати найважливіші справи напідпитку, і те, що вони ухвалили за найкраще під час обговорення, наступного дня, коли вони протверезяться, їм про це нагадує господар того дому, де вони пиячили і сперечалися. І коли вони, будучи тверезими ухвалюють це, то і виконують рішення, а коли не ухвалюють, то відмовляються від нього. А по всіх питаннях, які вони обговорюють у тверезому стані, вони згодом приймають рішення в п'яному стані.134. Коли вони зустрічаються на вулиці, можна зрозуміти, чи ті, що зустрілися, належать до однакового суспільного стану, з огляду на те, як вони вітають один одного. Якщо вони рівні, то вони цілують один одного в уста на знак вітання. Але якщо один із них нижчий за станом від іншого, то вони цілуються в щоки. А якщо один із них за своїм походженням далеко нижчий від іншого, то він падає на коліна і цілує ноги іншого. Серед усіх людей, крім самих себе, вони шанують народи, які мешкають найближче до їхньої країни, а після них тих, що мешкають трохи далі, а взагалі їхнє ставлення до народів залежить від того, як далеко вони живуть від їхньої країни. Тих, що живуть дуже далеко від їхньої країни, вони найменш за всіх шанують, бо самих себе вони вважають за найкращих із людей і що достойності людей залежать від відстані, про що я згадував. Отже, ті, що мешкають найдальше від них, мають бути найгіршими. За мідійського панування народи їхньої держави владарювали один над одним. Мідійцям належала найвища влада взагалі над усіма і над найближчими сусідами, а ті владарювали над своїми сусідами, і так до останніх, що йшли за ними(1). За таким розподілом перси віддають свою шану іншим народам, бо їхній народ поступово розвивався і помалу поширив свою владу і правління (2).135. Найчастіше за всіх інших перси переймають іноземні звичаї. Так, наприклад, вони одягаються, як мідійці, бо вони вирішили, що мідійські вбрання гарніші за їхній одяг, а на війні вони надягають єгипетські обладунки. Вони охоче засвоюють усякі приємні розваги, про які вони довідуються. Так від еллінів вони навчилися кохання до хлопчаків. Кожний із них одружується з кількома законними жінками, але, крім того, вони купують собі ще багато наложниць.136. Достойність чоловіка(1) для них залежить, крім того, як він поводиться на війні, від того, скільки в нього народилося синів. І тому, в кого їх найбільше, цар щороку посилає подарунки, бо вони гадають, що чим більше дітей, тим вони сильніші. Своїх синів від п'яти і до двадцяти років вони навчають трьох речей, аби вони вміли їздити верхи, стріляти з луків і казати правду. Проте, перш ніж дитина досягне п'ятирічного віку, її не показують батькові, але вона живе серед жінок. І так вони роблять ось чому: якщо дитина вмирає в ранньому віці, щоб її смерть не заподіяла батькові горя.