137. Цей звичай я вважаю правильним, як ще інший, а саме: цар не має права за єдину провину засуджувати когось на смерть, а також ніхто інший із персів не може за єдину провину накласти на когось із своїх домашніх непоправну кару, перш ніж не здасть собі справи в тому, чи вчинок обвинуваченого перевищує його заслуги, і лише тоді може обрушити на нього свій гнів. Перси запевняють, що в них ніхто ще ніколи не вбивав своїх батька чи мати, а якщо такі злочини траплялися до цього часу, то, як показує ретельне дослідження, в такому разі йшлося про усиновлених або підкидьків, або про байстрюків, бо вони твердять, і в цьому вони праві, що неймовірно, аби справжній син міг убити свого власного батька.138. Все, що їм забороняється робити, про це їм не дозволяється навіть говорити. А найганебнішою справою в них уважається казати неправду, а після цього позичати гроші і це з різних причин, але переважно через те, що той, хто заборгував, найчастіше може брехати. Хто з громадян хворіє на проказу або має білу хворобу, тому забороняється заходити до міста і спілкуватися з іншими персами. Вони кажуть, що якийсь прогріх перед сонцем викликає ці хвороби. І кожного іноземця, якого вразила така хвороба, вони виганяють із країни, а багато хто з персів переслідують із цього ж приводу білих голубів(1). У біжучу воду (2) вони не плюють і не випускають сечі, не миють у ній своїх рук і нікому не дозволяють цього робити, бо вони дуже шанують біжучі води.139. І ще інше існує в них, на що самі вони не звертають уваги, але мені це помітне. їхні власні імена за своїм значенням пов'язані з тілесними прикметами і величчю їх носія, всі вони закінчуються однією і тією ж літерою, що її дорійці називають сан, а іонійці – сигма(1). Цією літерою закінчуються, якщо добре дослідити, всі імена персів – не так, що одні закінчуються, а інші – ні, але всі імена без винятку *.140. Це я маю сказати про їхні звичаї і це я виклав докладно. Проте щодо наступного, то тут буде мова про таємні справи і я не маю тут цілковитої певності. Тут ітиметься про покійника. Отже, коли якийсь перс умирає, то його не ховають, поки його тіло не розшарпує хижий птах або собака. Щодо магів, я, справді, знаю це, що вони так роблять, бо це відбувається привселюдно. В усякому разі, перси покривають тіло померлого шаром воску, а потім ховають його в землі(1). Маги значно відрізняються» від усіх інших людей, зокрема від єгипетських жерців, адже ці жерці, крім тих тварин, яких вони приносять у жертву, не вбивають жодну живу істоту, вони вважають це за свій релігійний обов'язок. Навпаки, маги власноручно вбивають усілякі живі істоти, крім собаки та людини (2). Вони навіть змагаються між собою, вбиваючи мурашок та змій та інших істот, що на землі і в повітрі. Ну, щодо цього їхнього звичаю, хай він у них залишається, як його було встановлено спочатку, а я знову повернуся до того, про що в мене йшлося попереду.141. Іонійці та еолійці щойно лідійців було підкорено персами, послали своїх посланців у Сарди до Кіра з проханням, щоб вони залишалися його підданцями за таких самих умов, як це було під час Кре(1)-за. А Кір, вислухавши їхні пропозиції, розповів їм таку, байку(1): «Один флейтист,– сказав він,– побачивши риб у морі, почав грати на флейті, гадаючи, ніби вони вийдуть на берег, але скоро його сподівання не здійснилися, він .узяв сіті, спіймав багато риби і витяг на берег. Побачивши, як вони там борсаються, він сказав рибам: «Зараз ви не перестаєте, як я кажу, танцювати, а тоді, коли я грав на флейті, ви не схотіли вийти на берег, танцюючи». Кір розповів цю байку іонійцям і еолійцям через те, як я сказав, що перед тим, коли він послав вісників до іонійців, запрошуючи їх повстати проти Креза, вони не послухалися його, а тоді, коли все вже закінчилося, вони готові підкоритися Кірові. А він, звичайно, розгніваний на них, дав їм таку відповідь. А щодо іонійців, скоро їм принесли цю відповідь у їхні міста і вони її зрозуміли, кожне місто в них почало зміцнювати себе мурами(2). Всі вони зібралися в Паніонії за винятком мілетян (3), бо лише з ними Кір склав угоду за тих самих умов, що з ними склав Лідієць. Всі інші домовилися між собою послати вісників до Спарти, щоб запросити спартанців подати їм допомогу.142. Отже, ці іонійці(1), до яких належить і Паніоній, побудували свої міста під найпрекраснішим небом і в найкращих кліматичних умовах світу з тих, що нам відомі. Бо ні на півночі від Іонії місцевостей не можна порівняти з нею, ні на півдні від неї, ні на сході, ні на заході, оскільки перші згадані страждають від холоду та вільгості, другі – від спеки та засухи. Іонійці не мають єдиної спільної мови, але розмовляють чотирьма перекрученими говірками (2). Мілет – це перше серед їхніх міст на півдні, після нього Міунт і Пріена. Це ті міста, що розташовані в Карії, і там розмовляють однією і тією ж говіркою, а наступні розташовані в Лідії: Ефес, Колофон, Лебед, Теос, Клазомени, Фокайя. Ці міста щодо їхньої говірки зовсім відрізняються від названих вище, але між собою можуть порозумітися. Залишається ще назвати три іонійських міста, з яких два містяться на островах – Самос і Хіос, а третє побудовано на суходолі – це Ерітри (3). Хіосьці та ерітрейці розмовляють однаковою говіркою, але в самосьців своя особлива говірка. Отакі існують чотири різновиди мови.143. Із цих іонійців, як я сказав, мілетяни не наражалися на небезпеку, бо склали договір, а тим, що були острів'янами не було чого лякатися, оскільки ні фінікійці не були ще підданцями персів, ні самі перси не були ще мореплавцями. Іонійці Азії відокремилися від усіх інших іонійців, і для цього була не якась інша причина, але ось така: на той час, коли ввесь еллінський народ був ще слабим, іонійське плем'я(1) було напевне найслабішим і навіть згадувати про нього було не варто, бо, крім Афін, не було в них іншого вартого уваги міста. Отже, інші іонійці, і в їхньому числі афіняни, уникали цієї назви, не хотіли називатися іонійцями, так навіть і тепер. Якщо я не помиляюся, більшість із них соромляться цієї назви. Навпаки, дванадцять іонійських міст пишаються цією назвою і спорудили собі святилище окремо від інших, яке вони назвали Паніоній, і прийняли рішення, щоб ніхто інший із іонійців у цій справі не брав участі (але ніхто інший і не просив про це, за винятком мешканців Смірни).144. Так само і дорійці з країни, яка тепер називається Пентаполіс, а перед тим називалася Гексаполіс, послідовно не приймають нікого з сусідніх дорійців до Тріопійського(1) святилища, і навіть не лише це: вони заборонили брати участь тим із своїх громадян, які порушили закони святилища. В змаганнях на честь Тріопійського Аполлона переможці одержували в нагороду бронзовий триніжник і ці переможці мали обов'язок не виносити його з святилища, але присвячувати його там-таки богові. Якось один із Галікарнасса, на ім'я Агасікл (2), перемігши в змаганні, зневажив закон і взяв із собою додому триніжник і повісив його на стіну. З цього приводу п'ять інших міст Лінд, Іаліс, Камейр, Кос і Кнід відмовили в участі шостому місту – Галікарнассові. На його мешканців вони наклали таку кару.145. Я маю думку, що іонійці склали союз дванадцятьох міст і не захотіли прийняти до нього більш нікого з такого приводу. На той час, коли вони ще мешкали на Пелопоннесі, їхнє плем'я складалося з дванадцятьох частин, так, як тепер в ахейців, котрі вигнали іонійців(1), і країна яких поділена на дванадцять частин: Пеллена, перша після Сікіона, потім Айгейра і Айги, де є Кратій (2), річка, що ніколи не пересихає і від якої одержала ім'я річка в Італії, Бура та Геліка, куди втікли іонійці, переможені ахейцями, Айгій, Ріпи, Патри, Фари і Олен, де є велика ріка Пейр, Діма і Трітайя, а ці є єдиними містами серед них, яких побудовано всередині країни.146. Такі тепер дванадцять частин ахейських земель, а колись вони певне належали іонійцям. Із цього самого приводу іонійці обмежилися – дванадцятьма містами. Певне, сказати, ніби вони більше іонійці, ніж інші іонійці, або ніби вони благороднішого походження за інших іонійців, це була б велика дурниця, бо значна їхня частина – абанти(1) з Евбеї, що не мають нічого спільного з іонійцями, навіть і саму назву. Крім того, вони змішалися з мініями (2) з Орхомена, з кадмеями та дріопами, також фокейцями, що покинули своє рідне місто, також із молоссами та пелас-гами з Аркадії, з дорійцями з Епідавра та з багатьма іншими племенами змішалися вони. Крім того, ті з них, що пішли з афінського пританея (3) і вважають себе за найблагородніших серед іонійців, не взяли з собою жінок, виїжджаючи для заснування колоній, і одружилися з карійськими жінками, повбивавши їхніх батьків. Із приводу того вбивства ці жінки ухвалили між собою і заприсягалися, що дотримуватимуть цієї присяги і перекажуть це своїм дочкам, що вони не їстимуть разом із своїми чоловіками і не називатимуть своїх чоловіків їхніми іменами (4) і все це через те, що ті повбивали їхніх батьків, чоловіків та дітей і після цих убивств одружилися з ними. Таке було в Мілеті.