158. Отже, кімейці послали своїх людей до Бранхідів спитати, що вони мають робити з Пактієм, щоб це було приємне богові. Коли вони це спитали, їм було дано оракул видати Пактія персам. Щойно їм було принесено таку відповідь, кімейці зібралися видати його. Проте, якщо більшість із них були готові це зробити, один із них, знатний громадянин Арістодік, син Геракліда, який не йняв віри цьому оракулові і підозрював, що посланці не сказали правди(1), переконав кімейців не робити так, поки не повернуться інші посланці, одним із яких був сам Арістодік, щоб вони вдруге запитали щодо Пактія.159. Арістодік, прибувши до Бранхідів, від імені всіх кімейців так спитав бога: «О владарю! Прийшов до нас із проханням захистити його лідієць Пактій, щоб уникнути жорстокої смерті, якою йому загрожують перси. Вони тепер наполягають на тому, щоб кімейці видали його їм. Хоч ми і дуже боїмося персів, ми ще досі не наважилися видати їм благаль-ника, поки ми не довідуємося остаточно від тебе, що саме нам слід робити з огляду на ці дві можливості». Таке запитання він поставив богові, але той знову дав йому такий оракул і запропонував їм видати Пактія персам. Після цієї відповіді Арістодік склав такий план, і ось що він зробив: він обійшов навколо храм і повиколупував гнізда горобців та всяких інших птахів, що повлаштовували свої гнізда в храмі. Але коли він так робив, як то кажуть, із глибини храму почувся голос, що казав Арістодікові: «Гей ти! Безсоромний чоловіче! Як ти насмілюєшся робити таке: ти вигоняєш із мого храму моїх благальників!»(1) Але Арістодік, кажуть, зовсім не здивувавшися, відповів голосові: «О Владарю! Ти сам так захищаєш твоїх благальників, а кімейцям наказуєш видати благальни-ка!» Але, кажуть, що бог знову відповів йому: «Так! Я наказую, щоб ви всі швидше загинули і не приходили ще раз до святилища з запитанням, чи треба вам видавати благальників!»160. Коли принесли їм таку відповідь і почули її кімейці, їм, звичайно, не хотілося ні видати благальника, ні загинути, ні тримати його в себе і бути обложеними, вони вислали його з свого міста до Мітіле-ни. Мітіленці, оскільки Мазар послав їм попередження видати Пактія, готові були це зробити, як би їм було за це дана якась грошова винагорода, байдуже яка саме, бо тут я не можу точно визначити кількість, а це тому, що переговорам кінця не було. Кімейці, ледве довідалися, що мітіленці ведуть такі переговори, послали свій корабель на Лесбос, забрали звідти Пактія і перевезли його на Хіос. Там хіосці силоміць витягли його з храму покровительки міста Афіни і видали його. За те, що вони його видали, вони одержали у винагороду область Атарнея(1), а ця Атарнейська область розташована в Місії супроти Лесбоса. Отже, перси одержали, кінець кінцем, Пактія і добре охороняли його, бажаючи передати його Кірові. І ось настав час, і тривав він досить довго, коли ніхто з мешканців Хіоса, приносячи жертву комусь із богів, не використовував при цьому ячменю з області цього Атарнея, не випікав священних пирогів із зерна цієї області і взагалі всі плоди цієї області не використовувалися під час священнодійств.161. Отже, хіосці видали персам Пактія, а Мазар виступив проти тих, які разом із Пактієм обложили Табала, і насамперед продав у неволю мешканців Пріени, потім зробив наїзди на всю рівнину Меандра і спустошив її, таке саме зробив він і в Магнесії(1). Безпосередньо після цього він захворів і помер.162. Щойно він помер, прибув із Горішньої Азії на його місце як стратег Гарпаг із мідійського племені. Це був той самий, якого цар Астіаг почастував тією жахливою стравою, той, що допоміг Кірові досягти царської влади. Цей Гарпаг, призначений тоді на стратега Кіром, скоро прибув до Іонії, почав здобувати міста з допомогою насипів. Спершу він змушував мешканців замикатися в фортецях, а потім насипав перед мурами насипи і йшов на приступ(1). Першим містом Іонії, на яке він напав, була Фокея.163. Фокейці(1) були першими серед еллінів, які розпочали далекі морські подорожі, і це вони проторували шлях до Адріатичного моря, до Тірсенії, Іберії і Тартесса(2). А подорожували вони не на округлих кораблях (3), а на п'ятдесятивесельних. Коли вони прибули до Тартесса, то вони прихилили до себе царя тартессійців, ім'я якого було Аргантоній, а царював він у Тартессі протягом восьмидесяти років, а всього він прожив сто двадцять років. Ось цієї людини вони привернули до себе любов, уже не знаю, як це було, настільки, що спочатку він їм запропонував покинути Іонію і оселитися в якій завгодно частині його країни, де б їм хотілося. Проте, згодом, коли йому не пощастило вмовити фокейців і він довідався від них, як страшенно збільшилася сила Мідійця, він дав їм грошей, щоб вони оточили своє місто мурами. І дав він їм, не шкодуючи, бо, по-перше, окружність мурів мала довжину багатьох стадій, а, по-друге, всі мури складалися з добре припасованих великих каменів.164. Отже, в такий спосіб було завершено будування мурів Фо-кеї. Тим часом Гарпаг прийшов туди з військом і почав облогу. Посилаючись на якісь оракули, він запропонував фокейцям, щоб вони зруйнували лише одну оборонну башту в мурах(1) і присвятили б богові лише один будинок і цього буде для нього досить. Але фокейці, які неволю вважали за щось нестерпне, відповіли йому, що спершу хочуть обміркувати протягом одного дня, а потім дадуть йому відповідь. А тим часом, коли вони обговорюватимуть своє становище, вони попросили його, щоб він віддалив з-під мурів свої війська. Гарпаг сказав їм, ще добре знає, що вони збираються робити і, незважаючи на це, дозволив їм обміркувати справу. Отже, коли Гарпаг віддалив свої війська з-попід мурів, фокейці спустили на море свої п'ятдесятивесельні кораблі, посадили на них своїх дітей, своїх жінок і поклали на них усе своє рухоме майно, також і статуї богів із храмів і всі пожертви, за винятком речей із бронзи і каменю і творів живопису, але все інше вони поклали туди, зійшли і самі на кораблі і попливли до Хіоса. Фокея збезлюділа і її зайняли перси.165. Фокейці попросили хіосців, щоб ті продали їм так звані Ойнуські(1) острови, але хіосці не схотіли продати їх, побоюючись, як би вони не стали торговельною базою і через це буде обмежено торгівлю їхнього острова. З цієї причини фокейці вирушили на Кірн (2).166. Коли вони прибули на Кірн, то протягом п'яти років вони жили там разом із тубільцями і побудували храми. І оскільки вони робили набіги і грабували селища всіх сусідніх народів(1), тірсени і карфагенці, домовившися між собою, як це було природньо, пішли війною проти них, маючи кожні шістдесят військових кораблів. Фокейці, з свого боку, оснастили також шістдесят кораблів і попливли назустріч їм в так званому Сардінському морі. Відбулася морська битва, в якій фокейці перемогли, але їх перемога була схожа на кадмейську (2), бо сорок із їхніх кораблів загинуло, а двадцять, що врятувалися, були в жалюгідному стані, оскільки їхні носові тарани було відбито. Вони відпливли до Алалії. Там вони посадили своїх жінок і дітей на корабель і навантажили на нього все своє майно, скільки могло туди вміститися, покинули Кірн і попливли до Регія (3).167. Щодо моряків із затонулих кораблів, то карфагеняни і тірсени(1) розподілили їх між собою. Агіллейці(2) забрали собі найбільшу їхню частину, вивели їх із міста і покаменували. Проте перегодом усякі живі істоти, все одно, чи худоба, чи вьючаки, чи люди, які проходили тим місцем, де було покаменовано і поховано фокейців, ставали спотвореними, покаліченими та паралізованими. І агіллейці послали до Дельфів, бажаючи спокутувати свої гріхи. А Піфія наказала їм робити те, що агіллейці і досі роблять: вони приносять рясні жертви душам убитих і на їхню честь улаштовують гімнастичні та кінні змагання. Отже, ці фокейці так закінчили своє життя, а ті з них, що вирушили до Регія, маючи його за свою базу, здобули одне місто Ойнотрії(3), яке тепер називається Гіела (4). Вони залюднили його, бо якась людина з Посейдонії(5) сказала їм, ніби Піфія, коли в своєму оракулі говорила про Кірна, мала на увазі, що їм треба побудувати храм Кірнові, який був героєм і мав оселю на острові. Така була доля іонійської Фокеї.