Геродот. Історія в дев'яти книгах. Книга І

64.2. Алкмеон був агентом Креза і це було однією з причин, чому Крез не хотів мати союзниками афінян.
65.1. Леонт і Гегесіклей були царями в Спарті від 600 до 560 до н. є.
65.2. Чи справді Лікург був історичною особою, тепер викликає сумнів істориків
65.3. Лікург нібито змусив спартанців заприсягатися, що вони дотримуватимуть його законів під час його відсутності.
65.4. Найменший військовий підрозділ – еномотія, який у п'ятому сторіччі до н. є. складався в греків із 32 осіб.
65.5. Тріакостія, тобто загін із 300 осіб.
65.6. Це означає, що Лікурга обожнили після смерті, бо героям будували священні округи (темени), або «героа» (однина – героон), а богам – святилища.
66.1. Аркадян уважали за нащадків автохтонів пеласгів, що стоять на найнижчому ступені культури. Це підкреслюється в оракулі їхнім епітетом «жолудеїди».
66.2. Очевидно, тут ідеться про храмову легенду жерців Афіни Алеї, яка мала пояснити наявність у святилищі кайданів.
67.1. Друга війна спартанців із аркадянами (в 550 р. до н. є.) це вже історична подія
67.2. Орест, син Агамемнона, був мікенським героєм, а тут, імовірно, ідеться про іншого Ореста, героя аркадян.
67.3. Агатоерги – «добродійники» вибиралися з'стану «вершників» (у Спарті називалася гвардія, яка власне не була кінною, але пішою). Кінноту було заведено в спартанському війську лише від 424 р. до н. є.
68.1. Це, очевидно, анахронізм, бо в шостому сторіччі опрацювання заліза в Греції було звичайною справою. Тут ідеться про якийсь давній міф.
68.2. Можливо Ліха вигнали лише умовно, щоб його прийняли в Тегеї.
68.3. Будучи чужинцем, Ліх не мав права на придбання землі.
69.1. Тут перша згадка про гегемонію Спарти в Елладі.
69.2. Торнак – містечко на північному сході від Спарти. Спартанцям було потрібне золото, щоб позолотити статую Піфійського Аполлона в Аміклах.
70,1. Імовірно, на кратері були зображені не лише тварини. Геродот міг бачити цей кратер у святилищі Гери на Самосі. Не можна сказати, чи справді його розміри були такими, як наводить Геродот.
71,1. Анакснридами давні греки називали характерний для варварів одяг: шаровари або широкі та довгі штани.
72,1. Відстань від міста Сінопи (тепер Сіноп) до Середземного моря дорівнює приблизно 600 км.
73.1. Тут грецьке слово «гамброс» означає «свояк», Астіаг, син Кіаксара, був братом Крезової дружини.
73.2. В цій розповіді, як і в розповіді про Гарпагового сина (в розд. 119) і в міфах про Тіеста і Тантала, можна вбачати прослідки ритуального людожерства.
74.1. Астрономами було обчислено, що передречене Фалесом затемнення сонця відбулося 28 травня 585 р. до н. є. Інше передречене затемнення сонця сталося 610 р. до н. є.
74.2. Сіеннесіс, очевидно, не власне ім'я, а титул кілікійських царів (басилеїв).
74.3. Лабінетом тут називається вавілонський цар Навуходоносор II (605-562 до н. є.). note 13
75.1. Тобто в розд. 107.
75.2. Отже, Крезове військо йшло долиною ріки Галіс із півдня на північ.
76,1. Тут можливі лише гіпотези. Каппадскія була розташована на півночі від гірського пасма Тавр. На півдні від нього були країаи Кілікія і Сірія. В епоху занепаду хеттійсь-кого царства в Малій Азії (ХНІ ст. до н. є.) в Сірії виникло кілька невеликих хеттійських царств, що могло дати привід називати тамтешніх хеттів сірійцями. Оскільки Каппадокія на півночі поширювалася на території колишнього хеттійського царства обабіч південної течії ріки Галіс, це могло спричинитися до того, щоб називати каппадокійців, можливих нащадків малоазійських хеттів, також сірійцями. Каппадокійську Птерію можна було б ототожнити з колишньою столицею хеттійського царства Хаттусасом, руїни якого було виявлено біля сучасного турецького села Богазкьой.
77.1. Нерішучість Кіра пояснювалася тим, що на той час у Єгипті та у Вавилоні почалися повстання проти персів. На це в своїх діях покладався і Крез.
77.2. На той час царем нововавілонськпї держави був уже не Лабінет, тобто Навуходоносор II (605-562), а останній із царів його династії Набонід (556-539 до н. є.). Можливо ім'я Лабінєт(ос) є в Геродота адаптацією саме імені Набонід, тобто останнього вавілонського царя, а не Навуходоносора II (власне Набукудуррі-уссур).
77.3. Лідійське військо складалося з кінноти. В піхоті в лідійців були еллінські та марійські найманці.
78.1. Тут ідеться про місто Тельмессос у Карії, яке славилося своїми віщунами або провісниками.
78.2. Тут звертає на себе увагу цікаве тлумачення тельмессійських віщунів щодо коней, які з'їли змій. Давні греки, хоч і не шанували змій, як деякі інші народи, але пов'язували їх із підземним світом, де мешкали хтонічні божества та душі предків.
80.1. Найславнішою з річок Лідії була річка Пактол, течія якої приносила золотий пісок із гори Тмола.
80.2. Мати Діндімена, тобто фрігійська богиня Кібела, у древніх греків також Рея Кібела.
80.3. Про Гарпага йдеться в розд. 123.
82.1. Тірея – місто на півночі Кінурії, країни в північно-східній частині Лаконіки, поблизу Арголійської затоки. Найбільшу частину Кінурії захопили спартанці.
82.2. Мис Малея на крайньому південному сході Пелопоннесу, поблизу о. Кітірів (Кітіри, або, як ще пишуть, Кіфера).
82.3. Ідеться про маленькі острівці навколо Кітірів.
82.4. Мотив розв'язання військових конфліктів через двобій супротивників характерний для передісторії давніх народів.
82.5. Зрізання волосся було однією з давніших ознак жалоби.
84.1. Марди – це одне з іранських кочових племен у давній Персії.
84.2. Ця розповідь про народження лева від наложниці, очевидно, пов'язана з лідійською міфологією, оскільки лев був священною твариною лідійського бога сонця Сандона.
84.3. Якщо йдеться про «ціле місто», то це означає горішнє укріплене місто, яке, очевидно, також було укріплене.
86.1. Перси здобули Сарди 546 р. до н. є.
86.2. Лише тут згадується про товмачів, або перекладачів, але в розд. 89 Кір розмовляє з Крезом без допомоги перекладача, бо для Геродота питання про мовні взаємини не мало великого значення. Про перекладачів у нього йдеться в другій книзі у зв'язку з описом Єгипту.
89,1. Тут у Геродота грецьке слово (пуЬгізіаі) означає «надто сміливі», тобто не має в\u1072астивого йому негативного сенсу.
91,1. Згідно з тлумаченням давніх греків Аполлон мав епітет (епіклезу Локсіас від прикметника Іохов «косий, скісний, непрямий»), бо його оракули були двозначні. Проте сучасні етимологи допускають ще тлумачення цього епітета, посилаючись на індоєвропейський корінь 1є\u1091ук – пов'язаний із значенням «світлий», пор. латинське Іих «світло».
92.1. Тут Еллада означає не лише континентальну Грецію, а й острови Егейського моря і грецькі колонії в Малій Азії.
92.2. Храм Афіни Пронаї був у Дельфах.
92.3. Крезові приношення в святилище Бранхідів перси захопили під час повстання іонійців 491 р. до н. є.
92.4. Батько Креза Аліатт із усіх своїх синів вибрав своїм спадкоємцем Креза.
92.5. Тут ідеться про якесь жахливе знаряддя тортур. note 14
94,1. Манес перший міфічний цар лідійців.
95.1. Чому саме Геродот вважав, що панування ассірійців в Азії, тобто на Близькому Сході, тривало 520 років, тобто приблизно від царювання Тіглатпаласара (Тукульті – апал-Ешарра) І від 1115-1077 до н. є. і до падіння Ніневії 609 р. до н. є., важко встановити. Царювання Деіока (727-675 до н. є.) почалося наприкінці тимчасового послаблення Ассірії, за яким настало піднесення (новоассірійське царство, починаючи від Саргона II, 721-705). Ассірійці, незважаючи на спроби завоювання Мідії, не мали там успіху.
95.2. За царювання ассірійського царя Ашшур-Банапал 668-635 чи 627 до н. є. або його наступника Ашшур-етель-ілані 634 або 627-624 (?) до н. є. Мідія остаточно звільнилася від ассірійського панування.

Note13

432

Note14

433