95.3. Інші народи, тобто кілікійці, вавілоняни, сірійці, іудеї. 96,1. Правління Деіока в Мідії припадає на роки 727-675 до н. є.98.1. Агбатани в Геродота, або Екбатани, давньоперською мовою Хангмабана – «місце зборів», сучасна назва Хамадан, місто при проході з Ірану до Іраку.98.2. Невідомо, чи був в Екбатанах багатоповерховий храм сімох богів (відповідно сімох світил: Шамаш – Сонце, Сін – Місяць, Нінурта, або Нінгірсу – Марс, Набу – Меркурій, Мардук – Юпітер, Іштар – Венера, Нергал – Сатурн), в якому кожен поверх був присвячений одному з цих богів і мав колір, властивий кожному богові. Такий храм – зіккурат – був у давньому Вавілоні і спогадом про нього був біблійський міф про вавілонське стовпотворіння.101.1. Об'єднання мідійських племен і створення мідійської держави сталося за царювання Фраорта 675-653 до н. є.101.2. Маги були одним із давньоперських, чи іранських, племен, яке виконувало обов'язки жерців у перській державі. Вони були також віщунами та ворожбитами. їхня назва згодом стала синонімом чаклунів і від неї утворено слово магія.102,1. Геродот Ассірією називає також південну частину Месопотамії, тобто Ва-вілонію (нинішній Ірак). Ніном він називає столицю Ассірії Ніневію (Нінуа), здобуту персами в союзі з вавілонянами 609 р. до н. є.103,1. Навала скіфів на Мідію і їхнє панування там від 653 до 625 р. до н. є. Ім'я скіфського царя Мадія (Мадіес) і його батька Прототія (Прототіес) не зафіксовано в інших письмових джерелах.104,1. Меотіда (Майотіс)-давня назва Азовського моря, пов'язана з назвою племені меотів, що жили на його східному березі. Очевидно скіфи, переслідуючи кіммерійців, ішли вздовж берегів Каспійського моря, а кіммерійці, тікаючи від них, пройшли (1) до Малої Азії вздовж берегів Чорного моря. Про неодноразово згадуваних саспейрів невідомо нічого, крім їхньої назви. Колхи були предками сучасних грузинів.105.1. Під Сірійською Палестиною розуміється сучасна Палестина, яка одержала назву від філістимлян, що перебували там ще до прибуття іудейських племен із Єгипту. Аскалон – філістимське місто на півдні Палестини. Псамметіх І – перший фараон XXVI династії, від 664-610. В давньоєгипетських джерелах не йдеться про скіфську навалу.105.2. Згідно з загальною тенденцією давніх греків ототожнювати іноземних богів із своїми Геродот ототожнив шановану в Аскалоні богиню Деркето з грецькою Афродітою. Ідоли Деркето мали форму напівжінки і напівриби.105.3. Храм кіпрської Афродіти був на південному заході о-ва Кіпр у місті Пафос.105.4. Навряд чи з певністю можна сказати, яка це була «жіноча хвороба» скіфів-енареїв, про котру згадує також Арістотель. Припускається, що це була або імпотенція, або пасивний гомосексуалізм.106,1. Тут і в розд. 181 Геродот обіцяє розповісти про здобуття Ніневії, але його «Ассірійський логос» або не було написано, або він не зберігся.107,1. Батько Кіра був не простолюдином, а одним із перських царів, залежних від мідійського царя.111,1. Розповідь про небажану дитину, залишену на роздирання диким звірям і врятовану пастухом, нагадує долю Едіпа, сина Лаія, в трагедії Есхіла «Едіп тиран». В Геродота очевидне схрещення двох варіантів оповідання про покинуту дитину. В одному з них доля дитини байдужа для тих, хто її покинув, і вони певні того, що звірі роздируть її. В іншому цим людям треба перевірити, що дитина справді померла, і поховати її, щоб заспокоїти тирана, який боїться здійснення пророцтва. Якби дитину з'їли звірі, її не можна було б поховати. В Геродота згадка про звірів не має логічного завершення. Якби не йшлося про поховання дитини, навіщо були б усі царські прикраси, що їх було залишено на неї?note 15113,1. Коли було встановлено, що Кір є справді сином Камбіса, тоді йому було дано ім'я його діда Кіра.114,1. «Царське око» – тобто таємний агент царя. Звичайна на давньому Сході назва таємної поліції «царські вічі та вуха».118,1. Будучи задоволеним тим, що Кір залишився живим, Астіаг вирішив помститися Гарпазові. . .119,1. Можна сумніватися, чи справді Астіаг так помстився Гарпазові. В розд. 73 також ідеться про споживання людського м'яса: помста скіфів на Кіаксарові. В давньогрецьких міфах імовірно йшлося про пережитки первісного людожерства: міф про Тантала (випробування богів) і про Атрея, який убив синів свого брата Тіеста і нагодував його їхнім м'ясом. Можливо в розповіді про помсту Астіага повторено ці міфічні мотиви.120,1. Згідно з віруванням давніх греків і народів Близького Сходу оракули богів правдивіші за сновидіння.122,1. Згідно з іншим переказом маленького Кіра врятувала і вигодувала сука так, як синів римського Марса Ромула і Рема вигодувала вовчиця. Геродот, не довіряючи переказу про суку, посилається на власне ім'я жінки чередника Спако, якому має відповідати грецьке Кіно (від назви собаки гр. кюон. род, відм. кюнос). Отже, він хотів знайти раціональне пояснення міфічного переказу, як і в міфі про додонських голубок (II, 55-56).125.1. Кірова країна не була частиною мідійської держави і правителів її не призначав мідійський цар. Уже до звергнення Астіага Кір був царем своєї держави, як і його батько Камбіс І і його дід Кір І.125.2. Іранське плем'я Пасаргади вважалося найшляхетнішим серед інших племен і з нього походив рід Ахеменідів, які стали царями перської держави від сьомого ст. до н. є. і до 331 р. до н. є., коли цю державу завоював Александр Македонський. У місті Пасаргади був царський палац, а біля нього було побудовано гробницю Кіра.125.3. Твердження, нібито від Ахеменідів походять «царі Перейди», базується на схожості імен аргоського героя Персея, сина Зевса і Данаї, та племенної назви «перси» (парсуа). Ця схожість дала привід для створення міфічної генеалогії перських царів. Культурна та мовна близькість названих Геродотом іранських племен дозволила дати всім спільну назву «перси» і назвати Кіра «царем усіх персів».127,1. Війна Кіра з Астіагом тривала майже три роки, і Астіага було переможено 550 р. до н. є. десь у битві при Пасаргадах.130,1. Про повстання мідійців проти персів, що сталося за перших років царювання Дарія, сина Пстаспа (роки його правління 521-486 до н. є.), згадується в знаменитих бегістунських тримовних написах.131.1. Властивим для давніх греків було ототожнювати богів інших народів – скіфів, персів, вавілонян, єгиптян тощо – із своїми богами. Верховне божество іранців Ахура-Мазда Геродот ототожнює з грецьким Зевсом. Небо в релігії іранців не було божеством, але твором божества.131.2. Жіноче божество іранців називалося Анагіта, і під цим іменем шанували планету Венеру, як вечірню і ранішню зірку. Культ її було запозичено з Месопотамії, і Геродот, ототожнюючи її з грецькою Афродітою Уранією, мав підстави.131.3. Мілітта, відома як фінікійська богиня, очевидно, була також месопотамською або ассіро-вавілбнською богинею Ішетар (Астарта). Алілат, можливо, жіночий рід божества Гелель («блискучій»). Доісламська арабська релігія за браком надійних джерел не досить досліджена.131.4. Мітра – бог сонця давніх індоіранців, це не жіноче божество і воно не зв'язане з богинями, яких Геродот ототожнює з Афродітою Уранією. Тут є очевидна помилка Геродота.132,1. Тут Геродот магом називає перського жерця. Під час жертвоприношення жрець мав співати якісь священні гімни, що їх Геродот називає «теогонією», тобто поемою про походження богів, пор. «Теогонію» Гесіода. Це могли бути гімни з священної книги іранців Авести.134.1. Геродот приписує перській державі систему управління, схожу на середньовічні європейські феодальні держави на той час, коли в них установилася централізація влади.134.2. Видавці вважають кінцеве речення тексту за перекручене переписчиками, оскільки і зміст його не зовсім зрозумілий.136,1. Три перські доброчесності: вміння їздити верхи, стріляти з лука і казати правду, про які згадує Ксенофoнт у своєму «Вихованні Кіра». На згаданих уже вище бегістунських написах Дарія він вихваляється тим, що бог Ахура-Мазда (Ормуза) любить