Утім, наскільки легко простій жінці, не військовозобов’язаній, було потрапити на передову, вона говорити не хоче.
— А можна я не буду відповідати на це питання? — просить Світлана.
— Можна, — легко погоджуюсь я і тут же роблю висновок: пробити броню армійської бюрократії Світлані було геть нелегко.
Тут, у штабі 10-го батальйону 59-ї бригади, Світлана працює з вересня 2015-го. Їхала сюди як медсестра.
— Я приїхала допомагати пораненим. Як санітар. Але виявилося, що я більше потрібна на іншій роботі — перевіряти технічний стан машин. Цим я, власне, зараз і займаюсь.
До війни жінка жодним чином не була пов’язана ані з армією, ані з медициною. До того, як попроситися на передову, Світлана працювала майстром у Каховському аграрному ліцеї — викладала студентам певні дисципліни.
Тепер у неї в пріоритеті інша робота. Не та, технічна, яку вона виконує у штабі. За будь-якої нагоди, коли керівництво їде на передову, Світлана просить взяти її з собою. Щоб побачити та обійняти уже рідних їй побратимів, які несуть чергування біля умовної лінії розмежування.
— Хлопці радіють, коли ви приїжджаєте на передову?
— Чесно? — повернувшись до мене, посміхається Світлана, і глибокі ямочки на її щоках аж виграють від цієї посмішки. — Зустрічають з великою радістю! З радістю, із задоволенням.
— А що ви там робите, на передовій? Чим допомагаєте бійцям?
— Та для них просто жіночі обійми — уже велика радість. Бо я їм нагадую дім, родину. А ще я з ними розмовляю. Кожного чоловіка вислухаю, щось пораджу, допоможу. Хочу сказати, що дуже багато залежить від їхніх дружин. Якщо дружини їх підтримують, телефонують, переживають, то і хлопці відчувають себе тут дуже добре і вільно. Не дивлячись на обставини і бойові дії.
— А хто вдома чекає на вас?
— Мама, син.
— А сину скільки?
— Тринадцять років от нещодавно минуло. Син взагалі-то пишається мною. Задоволений. З гордістю каже, що «моя мама на війні», — Світлана тепло посміхається, згадуючи сина.
— А не сумуєте за сином? Він все-таки маленький ще?
— Кожна мати сумує за своїми батьками, за сином. Але зараз моя сім’я тут, — твердо каже жінка.
Ми кілька хвилин ідемо мовчки. Проходимо дорогою блокпост на виїзді з міста. Бійці шанобливо вітаються з нами, а передусім — зі Світланою. Її тут поважають — вкотре переконуюся я.
— А скільки на війні будете, знаєте?
— Ну, якщо я вже прийшла сюди, то відступати нікуди, — вона каже це серйозно й усвідомлено. Вочевидь, над цим питанням Світлана замислювалася вже не раз. — Скільки буде тривати війна — стільки і буду я.
А мені в цю мить згадався один з опорних пунктів Золотого, за менш ніж кілометр від позицій бойовиків. І моя розмова з «Батею» — маленьким на зріст, бородатим, говірким чоловіком. Коли він робив екскурсію однією зі «спалень» бійців — вузькою землянкою, де розмістилося чотири ліжка — по два одне над одним, я запитала, чого найбільше тут бракує бійцям. «Батя», хвилинку подумавши, пересмикнув плечима:
— Жінок. А так усе є.
— Так, значить, жінка на передовій все-таки мусить бути? — уточнила я, зважаючи на дискусію, яка вже давно точиться між прихильниками та противниками жінок на війні.
— Якщо в них є бажання, вони повинні тут бути. З ними легше. Подивишся на жінку — і вже легше на душі стає, — такі прості та неспростовні аргументи за присутність на фронті жінок я, певне, чула вперше.
— Що мужчини, що жінки — однакові, — продовжував роздуми вголос «Батя». — Нє, — тут же не погоджувався сам із собою. — Жінки — крепші.
— Нервово? — уточнюю я.
— Ну да. І фізично теж. Мужчини тільки з виду здорові, — іронічно посміхається «Батя».
Він має право так говорити, бо на фронті чоловік десятий місяць. І не просто на фронті, а на передовому його краї. І встиг тут побачити всілякого…
Я тепло прощаюся зі Світланою. Але коли підходжу до автівки, згадую, що не уточнила у неї одну деталь. І, щоб не повертатися назад, перекрикуючи шум машин, запитую у жінки на відстані кілька десятків метрів:
— А ви з’ясували за ці місяці, що найважливіше на передовій для чоловіка?
Вона чує мене і, ані на хвилину не замислюючись, кричить у відповідь:
— Найважливіше — підтримка. І вона у більшості випадків залежить від жінок. Коли жінка підтримує чоловіків або чоловіка, то це велику роль відіграє. І для них це, повірте, дуже важливо.