Про проскурівський період Повітряного флоту УНР колишній начальник його канцелярії Петро Білон згадував: «До Проскурова прибули авіяційні дивізіони: Київський, Чернігівський, частина Полтавського, деякі старшини-літуни з Харкова, Житомира і Вінниці. Тут почали направляти літаки і треніювати старшин-літунів. У Проскурові було надзвичайно багато авіяційного майна, і про це дали знати галицькій літунській сотні, що стояла в Краснім, біля Львова (в тій сотні літуни були майже всі з України). І ось прилетіли вони до Проскурова і вивезли яких до 60 старих літаків та велику силу технічного авіяційного майна. Частина літунів нашої армії залишила нас і відлетіла до Галичини до літунської сотні»44. З Проскурова до складу Летунського відділу Галицької армії справді було передано велику кількість літаків та авіаційного майна.
На фронтах Дієвої армії УНР протягом весни 1919 р. діяло щонайменше чотири авіаційних загони:
— 1-й Запорізький авіаційний загін сотника Олександра Єгорова, у якому станом на 29.03.1919 було 11 старшин, 1 урядовець, 83 козаки, 10 автомашин та 2 літаки45. Він обслуговував фронт Південно-Східної групи Дієвої армії УНР, яка оперувала на Півдні України.
— 3-й бойовий авіаційний загін на чолі з сотником Костянтином Каліниним, у якому, як уже згадувалось, на 13.03.1919 нараховувалось 6 літаків. Він діяв на фронті Північної групи Дієвої армії УНР, що вела бої з радянськими військами на житомирському та сарненському напрямках.
— 4-й бойовий авіаційний загін, переформований з Особливого авіаційного загону й очолюваний сотником Митрофаном Бого-моловим, який знаходився при штабі Повітряного флоту УНР та оперував на центральній ділянці фронту Дієвої армії УНР.
У травні 1919 р. на території Західно-Української Народної Республіки з решток різних авіаційних дивізіонів і загонів був зорганізований 5-й бойовий авіаційний загін, командиром якого став поручик Микола Шеремецинський.
Деякі подробиці з життя 4-го бойового авіаційного загону знаходимо в архівно-слідчій справі колишнього льотчика Льва Скурського. Він, зокрема, згадував про дві небуденні події: «В начале марта 1919 года помню случай, когда наш отряд стоял в Проскурове, расстреливали 9 человек китайцев, пойманных на фронте по рассказам при таких обстоятельствах: когда красные части отступили под натиском войск УНР, то часть китайцев остались с пулеметами и все время продолжали отстреливаться до последнего патрона, пока не были взяты живыми в плен. Их судил полевой суд. Когда только прибыл наш эшелон, то разнесся слух, что повели расстреливать китайцев. Я вышел из эшелона и пошел посмотреть. Это было недалеко от станции, часов в 6 утра. Конвой состоял приблизительно из одного взвода человек 20. Их поставили у каменной стены. Один из китайцев сел на корточки и показал пальцем себе в лоб. Команде были распределены приговоренные: один человек на трех приблизительно, и расстреляли их одним залпом»46.
Літак «Ньюпор»-17 який використовувався у Летунському відділі Галицької армії та Повітряному флоті УНР. На передньому плані підстаршина Володимир Пилипець. Фото з видання: Українська Галицька Армія. У 40-річчя її участи у визвольних змаганнях (матеріяли до історії). — Вінніпег, 1958
Ще одна подія сталася, за словами А. Скурського, наприкінці березня 1919 р., коли командир авіаційного загону доручив йому обрати місце для аеродрому в районі містечка Гнівань. Лев Скурський виконав завдання і виявив потрібне місце біля цукрового заводу під Гніванню.
На зворотному шляху він сів у перший потяг, як виявилося, — отамана Палієнка, якого мали заарештувати за звинуваченням у здійснені погромів. На ст. Тюшки поїзд було несподівано зупинено й оточено 200 українськими вояками Окремого Запорізького стрілецького куреня сотника П. Шандрука. Іменем Головного отамана палієнківцям було запропоновано скласти зброю, але вони відповіли на це вогнем. У відповідь українські вояки також почали обстріл поїзда. 4 палієнківців загинуло, 16 були поранені, решта — заарештована. Л. Скурського, як непричетного до загону Палієнка, одразу звільнили47.