Час, у якому була зроблена ця світлина, це, на мою думку, — осінь 1919 року, але ще до приходу поляків, бо в 1920 році німці вже не прилітали на літаках-велетнях до Камянця-Подільського»56.
Як же з’явилися німецькі літаки на службі уряду УНР? Авіаційний парк Повітряного флоту потребував нагального оновлення. У розпорядженні Директорії залишилися тільки літаки старих російських, французьких, австрійських та німецьких конструкцій, які за своїми технічними якостями, як висловлювалися льотчики, були «ломом». Часто з 5 таких апаратів ледве збирали один, придатний до польотів. А літаки були потрібні навіть не стільки для бойових потреб, скільки для виконання важливих державних доручень за кордоном. Відтак, за кордон задля закупівлі нових літаків було делеговано кількох українських льотчиків. Ще у лютому 1919 р. у якості експерта з закупівель за кордон відлетів військовий льотчик К. Голіцинський. Згодом з аналогічним завданням до Берліна прибув і авіатор Микола Кривенко. Нарешті, у серпні 1919 р. до м. Гляйвіц (Німеччина) прилетіли сотник Василь Мурашко та хорунжий військовий льотчик Венедикт Федченко. На В. Мурашка було покладено обов’язки розшукати та придбати для потреб Повітряного флоту УНР нові літаки, здатні долати великі відстані. Згодом, потрапивши до рук радянських каральних органів, він свідчив на допитах про свою діяльність за кордоном: «Я уже сказал, что лично мною для армии УНР ничего закуплено не было. Правда, я имею некоторое отношение к приобретению 10 самолетов для армии УНР, но эти самолеты к месту назначения доставлены не были. Дипломатический украинский представитель УНР в Берлине Порш приобрел в Германии 4 самолета и представитель украинской кооперации за границей некто Сербиненко в Италии закупил 6 самолетов. Затем все эти самолеты были доставлены в Прагу, где я их принял и по договоренности с чехословацкими властями организовал их сохранность»57.
У цьому уривку В. Мурашко, напевно, навмисно спрощує свою діяльність із закупівлі літаків для Повітряного флоту УНР. Щонайменше двічі він займався цією справою. Перший раз — восени 1919 р., коли кілька літаків було придбано для потреб УНР у Відні. В одному з архівів Канади зберігся унікальний документ про подальшу долю цих апаратів. Літаки, куплені, коли рештки Дієвої армії УНР відправилися у Перший Зимовий похід, а відтак — коли у багатьох українських урядовців зникла надія на перемогу у Визвольній війні, виявилися непотрібними. Тоді В. Мурашко мусив продати 5 апаратів «Фьонікс» та 2 «Експрес», придбані на складі фірми «Фьонікс» у Відні, Міністерству народної оборони Чехословаччини. Договір про продаж цих літаків укладено у Празі 22 грудня 1919 р. Чехословацький уряд купив літаки по 92 тис. німецьких крон за штуку, а всього українській стороні мало бути сплачено 644 тис. крон. Окремо чехи вимагали від українців перегнати ці літаки з Відня до Праги. Для цієї роботи були задіяні українські льотчики, які у той час перебували за кордоном.
Літак «Цепелін Штаакен» XIV Р. 70/18 на аеродромі у Німеччині з членами екіпажу та технічним персоналом, літо 1919 р.
Фото з видання: Rimmel R. Staaken at war
Військовий льотчик Микола Кривенко також у 1930 р. потрапив до рук радянських каральних органів, а відтак — залишив на сторінках слідчої справи докладний звіт і про свою місію:
«В Каменец-Подольск в это время прилетел 5-моторный большой немецкий аэроплан. Я узнал, что через несколько дней этот аэроплан возвращается обратно, и что от военного министерства, как будто бы, будут посылаться лица для покупки разного военного имущества. Я обратился опять к т. Линицкому и просил устроить мою командировку в Германию, где смогу подлечить свое здоровье и принять участие в покупке авиационного или автомобильного имущества. Через несколько дней т. Линицкий (он работал тогда на какой-то ответственной должности в военном министерстве) сказал мне, что в Германию никто не едет, но что дается Поршу (послу УНР) поручение приобрести определенное военное имущество в Германии. На мою повторную просьбу т. Линицкий устроил мне командировку и в середине августа на аэроплане с немцами улетел в Германию. Летели со мною тогда несколько человек: т. Викул (теперь коммунист), Балицкий, служащий финансовой миссии УНР в Берлине, от Галицкой армии Костів (с каким поручением не знаю), остальных не помню.