У результаті виснажливих тритижневих боїв на вулицях Аьвова українським військам під тиском переважаючих сил ворога довелося відступити з міста. Однак українські частини розпочали облогу, а військовий секретаріат новоствореної Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) вдався до організації Галицької армії.
Однією з важливих складових армії ЗУНР мала стати авіація, яка в останній рік Першої світової війни у всіх арміях світу досягнула великого розвитку. На території Східної Галичини до 1 листопада 1918 р. розташовувалися дві авіаційні частини австро-угорської армії: 17-а запасна авіаційна рота на аеродромі біля с. Гуречко під Перемишлем та 4-й авіаційний парк у Львові. Коли почалася збройна боротьба у Львові, особовий склад цих частин, який об’єднував переважно австрійських або польських фахівців, вороже поставився до українських військ. Так, саме на базі 4-го авіаційного парку вже 4 листопада 1918 р. почалося формування перших польських авіаційних частин.
Старшини Летунського відділу з дружинами.
Зліва направо: сотник Петро Франко, поручик Василь Костів, четарь Микола Сєріков, хорунжий Михайло Іванов, дружина сотника І. Шостакова, дружина сотника Н. Залозного, сотник Никандр Залозний, сотник Джамбулат Кануков, сотник Іван Шестаков.
Фото з часопису «Літопис Червоної Калини»
Нещодавно виявлені у львівських архівах документи та спогади поляків-авіаторів дають можливість у подробицях відтворити події, які відбувалися у небі над Львовом протягом листопада 1918 р. Як твердили польські мемуаристи, серед льотчиків 4-го авіайційного парку не було поляків, але більшість механіків, солдатів-охоронців і працівників інших допоміжних служб належали до цієї нації. 31 жовтня 1918 р. командир 4-го авіаційного парку офіцер-чех Малат зібрав усіх військовослужбовців і повідомив про те, що Австро-Угорщина припинила своє існування, й на її місці постали нові національні країни. Льотчики-австрійці та представники інших національностей з 4-го авіапарку наказали своїм механікам готувати літаки до вильоту — протягом наступних днів вони збиралися відлетіти на батьківщину. Однак механіки-поляки, зібравшись увечері в казармах, вирішили перешкодити цьому й на ранок наступного дня розбірали мотори майже в усіх літаках. Один з авіаторів (за словами мемуариста, українець) намагався погрожувати механікам пістолетом, але його було негайно роззброєно. Так само сталося й з іншими офіцерами-неполяками.
Тим часом у Львові спалахнули вуличні бої між українцями та представниками польської нації. За таких умов поляки, що служили в 4-му авіаційному парку, зорганізували його охорону й повідомили про своє становище штаб Польської організації військової. До авіапарку почала зголошуватись польська молодь з Левандівки (передмістя Львова, де розташовувався авіапарк), з якої одразу було організовано загони охорони.
2 листопада на Левандівку прибули польські офіцери: льотчик Стефан Бастир та льотчик-дозорець Владислав Торунь, призначені командирами 4-го авіапарку. Але, зважаючи на те, що загрози авіапарку з-боку українців у ту мить не було, Бастир і Торунь поклали на вантажівку 40 рушниць, 4 ящики набоїв та знятий з літака кулемет і відправились штурмувати залізничний вокзал92.
4 листопада 1918 р. поручик Стефан Бастир повернувся на Левандівку та віддав наказ механікам негайно збирати наявні літаки. У той же час українське командування, дізнавшись про захоплення авіапарку поляками, кинуло проти них кілька загонів добровольців. Протягом дня 5 листопада навколо авіаційного парку точилися запеклі бої, проте наступ українських підрозділів було відбито. Під кулями механіки спромоглися зібрати літак марки «Ефак» № 52–52, призначений для С. Бастира. Доки тривала ця робота, під керівництво польського офіцера прибули ще два пілоти-поляки: Євген Роланд і Стефан Стец. Останній вважався австро-угорським асом, на його рахунку було 8 збитих італійських апаратів.