Льотчик Іван Жарський в уніформі Летунського відділу Галицької армії, фото 1919 р.
З колекції Юлії Олійник
Після закінчення Чортківської офензиви Летунський відділ було переведено до Гусятина, де він зазнав нового польського контрнаступу. Під тиском ворога Галицька армія мусила залишити рідну землю та відійти на територію Східної України. 16 липня 1919 р. Летунський відділ покинув Гусятин і за кілька днів прибув до Кам’янця-Подільського, де в той час розташовувалося управління Повітряного флоту УНР. Зважаючи на напружену бойову працю, яку вже півроку здійснював Летунський відділ Галицької армії, його персонал потребував відпочинку, а літаки — капітального ремонту.
З Камянця-Подільського 23 липня Летунський відділ відбув до містечка Шатава, де було полагоджено весь авіаційний парк Галицької армії. Тим часом Галицька армія та Дієва армія УНР почали спільний похід на Київ-Одесу. З 7 серпня 1919 р. Летунський відділ Галицької армії знову перебував на фронті. Спочатку він розміщувався у Шатаві, а потім — у Новій Ушиці. У наступі українських армій галицькі льотчики найбільше уславилися, коли точилася боротьба за оволодіння ст. Жмеринка.
І. Фостаківський так описав ці події: «За станцію Жмеринка, ключ до Києва і до Одеси, велися весь перший тиждень місяця серпня завзяті та криваві бої. Найбільшу втрату завдавали українським частинам большевицькі могутні панцерники, що під їх прикриттям большевицька піхота вискакувала до протинаступів там, де українські розстрільні йшли побідно вперед. Тому дня 7-го серпня дала Начальна Команда приказ летунським сотням вдарити всіми літаками на станцію Жмеринку, а головно виключити з бою ворожі панцерники, скинути на них бомби, попереривати залізничні рейки та скорострільним вогнем не дати їх направляти. Цілий день 7-го серпня кружляли літаки між Шатавою і Жмеринкою і, виконуючи приказ Начальної Команди, допомогли українській артилерії й піхоті зламати опір большевиків та заняти Жмеринку»126.
Особовий склад Летунського відділу Галицької армії поруч з літаками типу «ЛВГ» Ц.5 (на передньому плані) та «ДФВ» Ц.5 (на задньому плані), Шатава, 25 липня 1919 р. Фото з часопису «Літопис Червоної Калини»
Станом на 16.8.1919, коли Летунський відділ знаходився у Новій Ушиці, чисельність його становила:
1-а галицька сотня: 11 старшин, 69 козаків, 8 рушниць, 17 коней, 7 кулеметів, 1 легкове авто, 7 літаків;
2-а галицька сотня: 10 старшин, 71 козак, 20 рушниць, 6 коней, 5 кулеметів, 1 легкове авто, 3 літаки127.
Під час наступу українських армій на Київ-Одесу Летунський відділ здійснював майже винятково розвідувальні рейди в райони Старо-костянтинова, Вінниці, пізніше — Житомира, Бердичева та Києва. Зважаючи на швидке просування військ, Летунський відділ щоразу змінював місце дислокації: після Нової Ушиці була Вінниця, потім — Козятин. Після розвідувальних польотів вийшли з ладу ще три літаки, тому наказом командування Галицької армії від 27.08.1919 обидві сотні довелося реорганізувати в одну; її командиром залишився Осип Заславський 128. За цей час Летунський відділ поповнився лише одним літальним апаратом — радянським, якого підбили вояки з охорони Головного Отамана С. Петлюри (за іншими даними, цей літак було збито у повітряному бою одним із льотчиків Дієвої армії УНР). Після легкого ремонту літак виявився цілком придатним до виконання бойових завдань, і його було подаровано С. Петлюрою Летунському відділу Галицької армії, яким передано у розпорядження одного з найкращих пілотів — сотника Ф. Алєлюхіна.
31 серпня 1919 р. українські війська вступили до Києва, але того ж дня під тиском білогвардійців мусили залишити місто. 17 вересня Летунський відділ повернувся до Вінниці, звідки його літаки продовжували розвідувальну роботу на фронті. Щоправда, вже не так жваво, як навесні або в серпні 1919 р. Виконувалися лише поодинокі польоти. Приміром, відомо, що востаннє у складі Летунського відділу Галицької армії льотчик Микола Сєріков пілотував 12 жовтня 1919 р. У спогадах ветеранів Летунського відділу подано ще один тогочасний політ, зокрема І. Фостаківський писав: «Під кінець місяця вересня 1919 р., коли УГА з причини шаліючої серед її рядів страшної пошести жахливого сипного тифу знайшлася в безвихіднім положенні в „Чотирикутнику Смерти", Начальна Команда УГА вислала сот. Ш<епаровича> і пор. Хруща літаком до Відня в дипломатичній місії для рятування решти армії. По двох тижнях вертали згадані летуни з важними дипломатичними документами в Україну. Вони вистартували на летовищі в Асперн під Віднем, перелетіли Австрію, Угорщину, Карпати і, минаючи Бесарабію зближалися вже до Дністра. Мряки, що залягли Дністрову низину, змусили летунів знизити лет, а тоді румуни обстріляли літак, ушкодили мотор і примусили наших летунів приземлитися на румунськім боці, заледве кількасот кроків від берега Дністра. В безвихіднім положенні летуни підпалили літак і, відстрілюючися румунській граничній сторожі, добігли до Дністра та кинулися вплав через ріку. Обстрілювані дальше румунами доплили вони до українського берега і, хоч стратили літак, вернули до сотні з дипломатичними документами» 129.