Кривенко Микола Кіндратович (1894-1.03.1938), хорунжий, військовий льотчик. Народився у с. Тиниця Бахмацького повіту Чернігівської губернії. Закінчив 2-класне училище, склав іспит за 6 класів реального училища. У грудні 1914 р. мобілізований до російської армії, служив у солдатській команді Гатчинської військової авіаційної школи, пізніше закінчив солдатське відділення цієї школи, став льотчиком. З літа 1916 р. воював у складі 3-го армійського авіаційного загону. У березні 1917 р. за 50 годин бойових польотів дістав звання прапорщика, наприкінці року демобілізований. 1918 р. приєднався до Національного союзу, був одним з організаторів повстання проти влади гетьмана П. П. Скоропадського на Чернігівщині. У грудні перебував у складі 1-ї Козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії, згодом — помічник житомирського губернського коменданта, співробітник військово-наукового відділу Генштабу УНР. З серпня 1919 р. перебував у Німеччині, де як військовий експерт належав до складу посольства УНР у Берліні. У 1923 р. повернувся на батьківщину. Працював референтом ВСНХ УРСР і був таємним співробітником ДПУ. Заарештований у Харкові за справою «Українського Національного Центру» 6.11.1930. Засуджений 7.02.1932 до 3 років позбавлення волі. Термін відбував у ДмитровЛАГу. Під час перебування в таборах перейшов на адміністративні посади у системі ГУЛАГ. Працював начальником фінансової частини ВязємЛАГу. Знов заарештований 15.08.1937, засуджений 5.01.1938 до страти (ДГАСБУ — Фп. — Спр. 59881. — Т. 72, архівно-слідча справа Кривенка М. К.).
Крицький Павло Митрофанович (3.11.1868-після 1924), полковник, повітроплавець. Уродженець с. Мала Дівиця Прилуцького повіту Полтавської губернії. Закінчив Прилуцьку гімназію (1888), Московські військово-училищні курси (1893), Офіцерську військово-електротехнічну школу (1896), Офіцерську повітроплавну школу (1901). У складі 7-го саперного батальйону брав участь у Китайському поході 1900–1901 рр., у складі 1-го Східносибірського саперного батальйону — у Російсько-японській війні 1904–1905, з 1.10.1909 — підполковник.
20.04.1914 призначений командиром 4-ї авіаційної роти, 20.03.1915 — командиром фортечної Новогеоргіївської повітроплавної роти. 7.08.1915 у складі залоги Новогеоргіївської фортеці потрапив у німецький полон, звідки повернувся 12.10.1918. З 20.10.1918 — помічник командира Херсонсько-Миколаївського науково-повітро-плавного загону, з 12.11.1918 — начальник відділу повітроплавного управління Повітряного флоту Української Держави. Від 15.12.1918 — т. в. о. інспектора повітроплавства УНР, від 15.01.1919 — інспектор повітроплавства УНР. З 16.11.1919, по розформуванні інспекції, працював у закордонному відділі Генерального штабу; інтернований поляками. Від 10.01.1920 — булавний старшина для доручень при командирі 4-ї стрілецької бригади Армії УНР, від 24.04.1920 перебував у резерві старшин 2-ї запасної бригади Армії УНР, був співробітником Військово-технічної управи Військового міністерства УНР. З 9.11.1920 — начальник штабу Технічних військ Армії УНР. Навесні 1924 р. переїхав до Львова, де працював інженером. Помер у Львові (ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 165. — С. 51–52; Спр. 653. — С. 34–55; Білон П. Спогади. — Пітсбург, 1952. — С. 40, 47–48; Єрмолаєв Л. Спомин//Тризуб. — 1973. — Ч. 71. — С. 7–9)
Крицький П. М., фото 1920-х років. З книги: Білон П. Спогади. — Пітсбург, 1952. —Ч. 1
Кудря Федір Євдокимович (16.02.1894–1920), сотник, льотчик-дозо-рець. Народився у с. Скопці Переяславського повіту Полтавської губернії. Навчався на механічному факультеті Київського політехнічного інституту. Під час Першої світової війни мобілізований до російської армії, закінчив артилерійське училище, служив у 33-й гарматній бригаді. Згодом навчався в Київській школі льотчиків-дозорців і за цим фахом у складі 33-го корпусного авіаційного загону брав участь у бойових діях; останнє звання у російській армії — штабс-капітан. У 1917 р. був активним членом Української партії соціалістів-революціонерів. Восени 1917 р. — комісар Центральної Ради на Південно-Західному фронті. З 16.12.1917 — льотчик-дозорець 1-го Українського авіаційного загону військ Центральної Ради, з 16.01.1918 — «революційний головнокомандувач Південно-Західного фронту», призначений на цю посаду Центральною Радою. Від початку лютого 1918 р. — голова демобілізаційної комісії фронту. Навесні 1918 р. призначений командиром 3-го авіаційного парку в Києві, але 15.06.1918 звільнений зі служби та взагалі з Армії Української Держави. У листопаді-грудні 1918 р. був активним діячем повстання проти П. П. Скоропадського, наприкінці грудня 1918 р. — у січні 1919 р. виконував обов’язки командувача авіацією військ Директорії, згодом став командиром Київського авіаційного парку. На початку грудня 1919 р. долучився до отамана О. Волоха, який із кількома частинами Армії УНР перейшов на бік червоних, і був призначений командиром сотні. Того ж місяця захворів на тиф. По одужанні повернувся в рідне село. У квітні 1920 р. приїхав до Києва, де дочекався приходу польських та українських військ. Вступив до АУНР і був зарахований до резерву управління Повітряного флоту. Виїхав у розпорядження управління до Кам’янця-Подільського, та, крім цього, вступив тут до університету. У липні 1920 р., по відході українських військ із Камянця-Подільського, залишився у місті й вирішив повернутися на батьківщину, однак дорогою — ум. Калинівка Вінницького повіту, був схоплений місцевими органами ЧК. Потому відправлений до Сквирської в’язниці, де підмовляв ув’язнених здійснити колективну втечу. 18.08.1920 був переведений до Києва, а 27.09.1920 колегією Київської губернської ЧК засуджений до страти. У Повітряному флоті УНР також служив урядовцем рідний брат Федора Д. Є. Кудря, який залишився у Радянській Росії та в 1920-ті роки був членом правління «Українбанку» в Харкові (ЦДАГОУ. — Ф. 263. — Оп. 1. — Спр. 9571, архівно-слідча справа Кудрі Ф. Є.).